28 травня загін самооборони села Нова Дмитрівка що на Золотоніщині засвоїв базові аспекти військового ремесла. Під очільництвом керівника Миколи Черінька тамтешні чоловіки згуртувалися, аби навчатися боронити свою Батьківщину.
Збройні сили України та інші формування вже четвертий місяць поспіль тримають ворога на дальніх рубежах, завдаючи силам супротивника нищівних ударів та непоправних втрат. Але ворог – могутній. Попри весь комічний вигляд російського війська та низький бойовий дух – їх багато, а техніки – ще більше. І те, що росіяни почали розконсервовувати радянські Т-62, яким стільки ж років, скільки у числовій приставці біля літери, не робить їх менш небезпечними.
Наша сила у тому, що війна – на нашій землі. А відповідно і формувати резерв, займатися логістикою та загалом готувати тилові ешелони оборони та плацдарми для контрнаступу – все це ми можемо і повинні робити. Саме тому так важливо, доки наші захисники утримують ворога там, докладати усіх можливих зусиль для освоєння військової справи тут, у тилу, аби ставати пліч-о-пліч з побратимами на фронті, або ж змінити їх у разі потреби.
.
Представники ЗСУ привезли хлопцям автомати, магазини до них тощо. А колишнього фронтовика, десантника і розвідника, срібного призера найпрестижніших та найскладніших військових змагань у Європі «Кембрійський патруль» Антона Чернявського запросили, аби він міг поділитися знаннями: розповісти, показати та допомогти закріпити все це практичними вправами. Він виступив у ролі інструктора.
Його головна задача полягала у тому, щоб навчити базових речей бодай 10 осіб
— Освоєння цього ремесла потребує неймовірної кількості часу, зусиль і головне – бажання. Бажання я бачу, саме воно їх сюди і привело, ніхто нікого не силував. І зусилля вони готові докладати. Проте часу – у нас обмаль, - зазначає Антон. – А ще є певна нестача ресурсу. Дякуємо хлопцям зі Збройних сил, які забезпечили нас для тренування автоматами, але хотілося б, аби така нагода була у кожного охочого. Я також прихильник того, аби в Україні був відповідний закон для володіння зброєю, щоб кожен розумів, як вона працює, не боявся її і міг себе захистити як у побуті, так і під час війни.
Тож, 10 осіб, адже навчання вимагає багато часу, який навряд чи може виокремити цивільна людина, котра має роботу, родину, хатні справи тощо. Те, чому професійні військові навчаються пів року, Антон спробував утиснути в кілька годин. Короткий екскурс був спрямований насамперед на розуміння базових речей, а вже тоді – на засвоєння практичних навичок.
— У мої плани входило познайомити хлопців зі зброєю. Показати, що це лише залізяка і нічого більше, її не варто боятися, але натомість, вона може врятувати ваше життя, - розповідає Антон. – А також я хотів передати якнайбільше основних знань хоча б першій групі людей, аби вони потім могли ділитися ними з іншими. Адже, як зазначив – все це вимагає часу і щоб навчити всіх мінімальній програмі – треба дні, тижні, місяці. Тому будемо практикувати обмін досвідом, це сприятиме пришвидшенню всіх процесів.
Розпочали добровольці зі стійки: від того, як ти стоїш, коли ведеш бій, залежить як твоя результативність, так і твоє життя. Зокрема Антон зауважив, що бронежилет надає захист, лише якщо стояти прямо до ворога. Будь-яке відхилення корпусу лівіше-правіше оголяє бік, на якому вже немає аніякісінького захисту.
Затим хлопці практикувалися у заряджанні зброї. Спробували як тактичну перезарядку, так і швидку. Відмінність полягає у тому, що тактична передбачає скоріше перезарядку у відносній безпеці для життя, коли є час заховати використаний магазин назад, у підсумок. А швидка передбачає якнайшвидшу готовність до продовження бою – просто «скинути» використаний ріжок, не переймаючись за його подальшу долю. Різниця дійсно вражаюча – другий варіант заощаджує кілька секунд, що без перебільшень може врятувати життя на полі бою. І якщо спершу всі виконували вправу хаотично, губилися на її етапах, то вже ближче до кінця – почали вимальовуватися цілком задовільні результати і підвищення швидкості у виконанні вивчених рухів.
Також добровольці освоїли базові знання про ведення бою у положенні лежачи та сидячи і, що важливо, як робити це правильно. Зокрема Антон роз’яснив, що «совковська школа», яка вбивала у голову тезу «автомат – це продовження вашого тіла» і слід широко розкинути роки – маячня. Оскільки чим менша площа, яку займатиме тіло, тим менша вірогідність отримати кулю, осколок тощо у ту ж саму ногу. Адже якщо це стається – ви перестаєте бути боєздатною бойовою одиницею, принаймні на час, доки надаєте собі першу допомога, а зрештою – і після того, адже будь-яке поранення суттєво зменшує можливості бійця. Те ж саме – стосовно положення сидячи: як правильно ставити ногу, як ще краще зменшити свій силует та таке подібне.
Відпрацювання тактичних розворотів також не забарилося. Деякі речі здаються нелогічними на відкритій місцевості, але коли бій триває в умовах міської забудови, де мало місця, стіни обмежують рухи, о поряд, буквально пліч-о-пліч побратими – важливо виконувати ці оберти правильно, не вимахуючи автоматом навсібіч.
Наостанок лишили найцікавіше і, мабуть, найважливіше на війні. Оскільки один у полі не воїн, то роботу у групі дійсно варто визнати чи не найважливішою запорукою успішного ведення бою, розвідки, диверсій тощо. Чільне місце у цьому питанні посідає контроль так званих секторів. Так, скажімо, попереду групи іде найдосвідченіший боєць, командир здебільшого. Він контролює все перед собою, вивчає дорогу на наявність прихованих пасток, вибухових «сюрпризів» від ворога, а також вдивляється у крони дерев, у чагарі та кущі – всюди, де може чекати ворог у засідці. Проте це ж саме роблять і всі інші.
Відмінність і головна суть полягає у тому, що, до прикладу, другий у групі контролює правий сектор, третій – лівий і так далі. Той, хто замикає колону – контролює спину. Всі ретельно вивчають обстановку і оцінюють наявність потенційної небезпеки для групи. Із необхідного, ще варто відзначати обов’язкову увагу до побратимів – регулярно слід крутити головою і перевіряти того, хто позаду, адже інакше, особливо коли група розтягнута (а вона і має бути такою, на випадок, якщо хтось зачепить розтяжку чи наступить на міну – якщо всі будуть у купі, то «ляже» ціла група), можна і не помітити, як одного за іншим будуть «знімати».
Освоївши теоретичну складову, хлопці перейшли до завершального етапу: задіяти знання на практиці. 10 підопічних осіб інструктора розбилися на дві рівні групи і по черзі почали проходити смугу перешкод у лісовій місцевості. І це було найцікавіше, адже вся вона була усіяна «мінами» (у ролі яких тут виступили ті ж самі бляшанки) та розтяжками (петарди для імітації вибуху). Окрім задачі виявляти і оминати «вибухівку», попередньо вказуючи на неї жестами своїм побратимам, бійці отримали завдання уважно досліджувати місцевість.
— Їм потрібно було докласти зусиль та зосередити на цьому всю свою увагу. Всюди лежали ті чи інші речі, у тому числі звичайні, з побуту. Скажімо, куртка, окуляри, аптечка, яєчний лоток тощо. Їм слід було пройти маршрут, запам’ятати все це і лише після виходу зі смуги перешкод хлопці отримували нагоду обговорити побачене. На самій смузі – тільки жести, ніякого голосу.
Зрештою, всі впоралися із завданням досить добре – як для новачків. Антон регулярно закидав групки димовими гранатами, щоб вони розуміли, що у реальному бою може траплятися і таке.
А також не обійшлося без «бойових втрат» - кілька розтяжок гримнули на всю округу, що аж у вухах задзвеніло. Та зрештою – це був корисний і цікавий урок, який добровольці безсумнівно будуть не проти повторити, аби продемонструвати своєму інструктору засвоєні і «перетравлені» з часом навички.
Також Антон коротко розповів про інші нюанси. Зокрема про мистецтво маскування – як наносити «грим», у яких пропорція та якими рухами, у які місці (окрім лиця та рук, не слід забувати про шию зусібіч, про вуха та за вухами і навіть очі чи бороду). Хлопці залюбки взялися завзято вимазувати Антонові запаси собі на обличчя, що деяких після цього годі було і впізнати. Також він розповів про речі, які необхідно мати в запасі, такі як спеціальні засоби гігієни, запальнички, енергетичні батончики – все те, що може знадобитися як на базі, так і на бойовому чергуванні, завданні тощо.
Із цікавинок, добровольцям ще продемонстрували «кікімору». Простіше кажучи, маскувальний халат. Як він робиться, одягається, а також як краще та правильніше застосовувати – все це Антон розповів і показав на практиці, одягнувши у цю «кікімору» одного з охотників і заховавши його у кущах. Після демонстрації, він подарував маскхалат одному із хлопців, який захоплюється даною тематикою.
І наостанок – загін освоїв створення розтяжок, зокрема сигнальних: коли конструкція, якщо її зачепити, починає бити по, скажімо, звичайній бляшанці з-під консерви, тим самим даючи сигнал тривоги і вказуючи, з якого напрямку наближаться людина або ж і тварина (якщо йдеться про місцевість, де можуть бути небезпечні звірі). Як зазначив Антон – найбільше клопоту доставляють їжаки, які пхають свого носа куди не слід і щоразу зачіпляють таку «пастку».
Після завершення тяжкого тренувального дня, добровольців та усіх присутніх нагороди смачною кашею, яку приготував Віктор Лісовий. Вона була щойно з вогню і настільки гаряча, що у декого навіть прорвала денце тарілки і висипалася на землю. Проте навіть з добавками та другими порціями її вистачило на всіх, а вдосталь масла і тушонки збагатили і без того поживну крупу такими необхідними після кількох годин вишколу калоріями.
Охотники в один голос висловили бажання продовжувати подібні навчання, зокрема виступили за похід у ліс з ночівлею, для освоєння навичок виживання. А також невдовзі вони планують відвідати стрільби – перезаряджання та стійка важливі, проте ще важливіше, щоб звук пострілу, віддача і техніка безпеки не ставали чимось новим вже у бою. Все це заплановано на прийдешній час, адже баритися – не варто. У будь-яку мить держава може потребувати кожного з нас!
А ти вже вивчив, якою стороною слід тримати зброю? То чого ж чекаєш?!?!?!
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити.
