Найбільше село Золотоніської громади, де у вівторок висадився журналістський десант, зустріло буянням садів, гомоном дітлашні, поодинокими велосипедистами з нав’юченими відрами та реманентом, гуркотінням тракторів і – безмежним простором та блакитною даллю, чого завжди обмаль у місті. І хай хто що не говорить, але на сільських видноколах і дихається легше, і думається вільніше.
По обіді біля безлюдної (бо всі в полі) тракторної бригади зустріли нас місцеві господарі – директор СТОВ «Чапаєвське» Анатолій Марченко та староста села Дмитро Шевченко. Досвідчений аграрій Анатолій Марченко поділився, що нині спекотна пора у селі. Окрім посівної, керівництво товариства ініціювало розорення занедбаних городниками земельних наділів.
— Свого часу люди взялися пахати ділянки, що в сумі охоплюють десь 20 гектарів, - ділиться болючим Анатолій Васильович. – Проте не всім вистачило сил і терпіння працювати на землі, а вона ледарів не любить. І ніщо без затрачених зусиль саме не виросте і не вродить. До землі треба з душею і з любов’ю.
Разом зі старостою, який протягом двох годин був нашим гідом, ми відправилися до цих покинутих наділів. У полі натужно гуркотів трактор, перевертаючи 3-лемешним плугом важелезні брили зарослої землі. Молодий тракторист здаля привітався з Дмитром Володимировичем, але не зупинився й на хвильку, заперечливо замахав рукою. Його гойдало і хилитало у тій машині, як на тренажері. Але це нам збоку так видалося, а чоловік напередодні жартував до керівника господарства: «Ви б мені якісь ремні видали, щоб я міг пристебнутися!» Втім робота йшла до завершення, всеньке поле вже вкрилося рівними довжелезними стібками-борознами ріллі.
— Частину плануємо роздати бажаючим під посадку, частину – запахає господарство, - пояснив староста, - бо нині не той час, щоб земля гуляла.
Далі наша дорога пролягла до гомінливого дитячого майданчика. Тут справді в обідню пору було велелюдно чи, правильніше, веледітно. Малеча окупувала кількамісну гойдалку. А чого ж не вигойдуватися, смакуючи морозивом?! Благодать у Благодатному. Поруч дідусь забавляв внучку. Ще далі, у тіньочку, сиділи молоді матусі та єдиний татусь з візочками.
Поруч – сільський стадіон. Нещодавно на його зеленому полі комунальники провели аерацію. Тепер воно потребує щотижневого поливу. Поки що із цим завданням справляються дощі, а далі вже треба самим.
— Знаєте, куди легше збудувати, аніж потім утримувати, - каже Дмитро Шевченко. – Плануємо облаштувати систему поливу, маємо свердловину, треба ще шланги для крапельного зрошування хоча б двічі на тиждень.
На стадіоні окрім футбольного поля – волейбольний майданчик. З протилежного боку - вільна зона, де можна створити або ж сектор для стрибків, або ж іще одну локацію для пляжного волейболу.
— Населення Благодатного понад 3,5 тисячі осіб, ще маємо понад 100 переселенців, - каже наш гід. – Основна маса благодатнівців працює в Черкасах, Золотоноші, або ж в управлінні водних ресурсів.
На сільських вуличках тихо. У деяких обійстях гудуть трактори. Тихо, мирно. Так звично, що аж на одному бродить за плугом лелека, без будь-якого остраху. Ще де-інде кругліють закладені теплиці. Над річкою височіє двометровий стовбур сухої верби. Старої, товстелезної. Але вгорі ця спотворена старістю деревина зазеленіла безліччю молоденьких гілочок. Символічно до часу. Життя продовжується!
Біля двору мирно пасеться рудий кінь. Гарний, доглянутий.
— Це місцеве авто потужність в одну кінську силу, - жартує староста. – Привезти-відвезти вантаж-урожай підводою – для села це дуже вигідно. Напасся-заправився. У воді хлюпалися гуси. Поруч бабця пасла кіз. «Таке придумали!» - замахала на нас руками, загледівши аж 2 об’єктиви.
У домоволодінні сімдесятирічних Бориса та Любові Сайковських буяли квіти. Яких тільки тут не було: нарциси, примули, рябчики, тюльпани… Це від воріт, а за будинком ще 15 сотих городу, який пенсіонери обробляють самотужки і як книжка пише. Якщо помідори, то пасинковані і підв’язані.
Благодатнівські хлібороби вийшли в поле з надією, що зберуть добрий врожай
У СТОВ «Чапаєвське» близько 40 спеціалістів, задіяних у сільськогосподарському виробництві. На 80% це молодь віком 30-40 років, трактористів у поважному віці – одиниці. На даний момент робочих кадрів вдосталь, бо доєдналися вимушені переселенці, котрі знайшли свій прихисток у Благодатному.
На польовому стані, де чути гуркіт ремонтників у ремзоні, нас зустрічає Олександр Марченко. Толерантний, врівноважений, знаючий. Відразу ж їдемо на поле, де на двох площах водночас триває засів соняшника. В степу, що розкинувся кілометрів за 7 від межі Золотоноші, чітко доноситься гул міської системи оповіщення про тривогу. Але трактористи на неї не зважають, їм треба вчасно вкинути зерно у землю.
Налаштовують сівалку під посів соняшнику. Сучасний високопродуктивний агрегат засіває поле суцільно, безрядковим методом, що дозволяє максимально використати посівну площу. До того ж він багатофункціональний: водночас культивує ділянку. За зміну вдається засіяти 80-90 га землі. Таку технологію застосовують лише в кількох господарствах Золотоніщини. Як показує практика, це впровадження допомагає підвищити урожайність з гектара. На сусідньому полі працювала класична сівалка з точним висівом зерна на одиницю площі.
— Війна не внесла коректив у структуру посівних площ, завдяки партнерам-дистриб’юторам. Єдине, що були незначні проблеми з фінансуванням: змінили систему розрахунків, - каже Олександр Марченко. - Погода нині дуже сприятлива для посівної кампанії, тому йдемо за графіком. Взагалі весняний засів триває близько місяця. На протяжність посівного циклу впливає кількість гектарів залишених з осені під ярі культури. Частина наявних у господарстві площ відведена під озимину.
Ми проїжджали мимо зеленющого поля озимої пшениці. Дружні потужні сходи багато говорять про благодатніських хазяїв: засіяно вчасно, пшениця з осені встигла вкоренитися, весною до часу підживлена.
Основні культури, що висівають навесні – соняшник і кукурудза. Пшеницю культивують лише озимі сорти. Такий план склали на 2022 рік. Хоча у минулому році вирощували яру пшеницю та ячмінь. Благодатнівські аграрії, для яких основною догмою є - весняний день рік годує - дозволили собі лише один-єдиний вихідний - на Великдень.
У сільському господарстві Олександр Анатолійович працює 5-ий рік. Має 2 вищі освіти: фінансову та агрономічну.
— Кожен з них по-своєму особливий, зі своїми погодніми умовами, своїм сезонним початком. Кожен наступний зовсім не схожий на попередній, кожен з них знаковий, - ділиться набутками. - 2022-ий – особливо знаковий, але не через погодні умови. Однак трактористи і керівники виходять у поле, маючи в душі світлу надію, що зберуть добрий урожай.
Йому притаманне заспокійливе арестовлення:
— Все буде добре, урожай буде гарний, встановлять чудові закупівельні ціни на зерно, закінчиться війна. Усе розквітне, як весна: вона прийшла і всі радіють.
Говоримо про майбутній урожай озимої пшениці.
— Усе залежить від погоди. Весь комплекс необхідних заходів уже здійснили. Ще будуть етапи із захисту.
Значно зросли ціни на дизпаливо, ще більше на мінеральні добрива. Якщо брати у порівнянні з минулим роком, то в середньому збільшилися у 1,5 та 2,5-3 рази відповідно. Проте у Благодатному задіюють усі можливі ресурси, бо треба сіять, враховуючи воєнний стан і ситуацію на тимчасово окупованих територіях.
Для працівників товариства створені їдальні. На одній з них господарює вправна Тетяна Марковська. Тим, хто працює в полі, обіди доставляють прямо на «виробництво».
Від керівничого тандему Марченки-Шевченко благодатнівці лише виграють. І хоча не всі наполеонівські плани молодого амбіційного старости втілюються відразу, все ж вони мають надію на втілення. Просто всьому свій час.
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити.
