Про Золотоніську школу мистецтв багато говорити не варто, про неї знають завдяки здобуткам її талановитих вихованців, котрі примножують славу та імідж закладу. Війна додала ще один яскравий і багатогранний штрих до портрету школи: вчителі-викладачі обрали для себе такий вид освітянського волонтерства, як заняття з дітьми-переселенцями у вільний від основної роботи час.
У Золотоноші вчителька більш вимоглива
Так охарактеризувала свою золотоніську викладачку Наталію Ладу 9-річна Даша Потер з Києва.
— Мама загуглила і дізналася, що в Золотоноші є музична школа, - розповідає дівчинка-переселенка. – Спочатку я не хотіла займатися, але коли побачила в класі фортепіано «Ямаха», то дуже здивувалася. Відразу ж погодилася, бо це мій улюблений інструмент.
Як розповідає юна музикантка, до Наталії Григорівни вона ходить щодня і займається стільки, скільки хоче. Але вчителька рекомендує ще більше працювати, більше грати. До Наталії Лади порадили звернутися директор школи Ігор Путинець та його заступниця Ірина Кузнєцова.
— До школи ми ходимо вже майже місяць, - додає бабуся дівчинки. – Я вражена рівнем викладання у провінційній музикалці. Повірте, мені є з чим порівнювати. У мене син закінчив столичну школу по класу баяна, донька – по класу фортепіано і старший внук, якому вже 18 років. Усіх на заняття водила я, тобто сама вже тричі випускниця. А на скількох конкурсах побувала. Скільки грамот і перемог тільки Даша має! Учора почула, як Наталя Григорівна вела урок: усе доступно, зрозуміло і професійно. Вийшла на вулицю і телефоную доньці: «Марино, це така база! Така основа! Я просто вражена!»
— Чим вражають прибулі діти? – перепитує вчителька. – Своїм прагненням і бажанням вчитися. Вони відразу перексерили увесь підручник. Вони нас усіх знають по іменах. Вони відкриті, щирі, старанні. І дуже вдячні! Ну хіба можна їм відмовити у бажанні вчитися?!
— Я б своїй вчительці поставила «12 балів» за сольфеджіо, - сказала Даша.
А потім дівчинка разом з викладачкою зіграли на двох інструментах у 4 руки Гімн України. Це було вражаюче. Велично і зворушливо. Зі сльозами на очах підвелася Наталія Григорівна, плакала бабуся і тільки Даша здивовано переводила погляд з однієї жінки на іншу, нічого не розуміючи. Мабуть, тільки у ту мить, бо ця ганебна війна змусила подорослішати наших дітей не на один рік.
У чому стояли – в тому й поїхали. Які ноти?
Понад 25 років у Золотоніській школі мистецтв працює Валентина Кириченко. Вона займається з двома дівчатками-песеленками: Дашою з Лисичанська та Софійкою з Києва. Щоправда, Даринку вже зарахували ученицею школи.
— Софійка відвідувала Дарницький юнацький центр, займалася 1 рік на синтезаторі, грала в оркестрі, - розповідає Валентина Василівна. – Нот у неї немає. Та й про які ноти можна говорить, коли вони в чому стояли – в тому й поїхали. Діти в розпачі, бо покинули все, що було.
У силу свого юного віку дитина не може пригадати, що вони з викладачем уже вивчали. Тому почали все з чистого аркуша, переслідуючи головну мету: відволікти дівчинку від переживань, що випали на її долю, переключить на заняття, на музику.
Як переконана Валентина Кириченко, місцевим дітям легше, бо вони вдома, у звичному для себе середовищі. Прибулим же треба адаптуватися, для них абсолютно усе нове: місто, школа, викладачі, стиль викладання, манера спілкування. Тому й намагаються золотоніські волонтери приділити їм максимум уваги, а ще більше - тепла.
— Ну як я можу їм відмовити?! – не розуміє викладачка. – У них такі сумні очі. Вони так хочуть додому.
Тікали з Харкова і син забрав гітару
У класі гітари Юрій Груша займався із Мішою. Хлопчик приїхав з Харкова. До нашої розмови приєдналася мама Тетяна Володимирівна.
— Іграшкову гітару подарувала хрещена, коли мені було 3 роки, - розповідає дуже контактний хлопчик. – Я весь час хотів навчитися грати на справжній. Почав ходити на заняття, всього 2 місяці провчився, і війна. Добре, що в Золотоноші є Юрій Степанович і він після роботи зі мною займається.
— У Золотоноші залишилася квартира моєї бабусі, якої вже 20 років нема, - додає мама. – Нам було куди тікати. З усього найнеобхіднішого син забрав гітару… Він ще тільки початківець. Юрій Степанович виставляє його неслухняні пальці.
Говіркий Міша, якому дуже пасувала вишиванка, повідав її історію.
— Це сорочка мого троюрідного брата, а він зараз служить в ЗСУ, - з великою гордістю сказав хлопчик, поправляючи власні випадкові русизми.
Він навчався в школі з українською мовою викладання, але в побуті користувалися російською.
— Тепер принципово тільки українською, - зворушливо каже мама. – Жодного чужинського слова!
Хлопчику дуже не вистачає друзів-ровесників, частина з яких залишила країну, у частини – вимкнені мобільні.
Прощаємося, запрограмувавши собі майбутню зустріч через 20 років, коли талановитий гітарист передасть вітання з Міжнародного конкурсу скромному вчителю із провінції, який виставляв йому пальчики на струнах.
Викладачка по класу скрипки Людмила Бурлака зараз перебуває в Канаді. Але вона теж у команді золотоніських волонтерів – займається дистанційно з дівчинкою з Лисичанська.
Кожен зайняв своє місце на добровольчому фронті. У золотоніських викладачів школи мистецтв він триває у форматі безоплатних занять. Вони воюють і лікують так, як уміють, - музикою, позитивом і душевним теплом, не даючи загинути закладеному в них тяжінню до прекрасного.
Афінський філософ Древньої Греції Платон вважав: яка музика звучить у державі, така й держава. Сьогодні у нашій школі мистецтв звучить Гімн України. Сьогодні наша держава на шляху до своєї вистражданої Перемоги. У яку ми вкладаємо кожен свою частку.
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити.
