Від початку російського повномасштабного вторгнення українці показали чи не найвищий у світі рівень згуртованості та самоорганізації. Як неодноразово зазначали експерти різних галузей, переважно на американському телебаченні та у ЗМІ, – саме автономність нашого народу, уміння не чекати вказівок «з вище» і хист вирішувати проблеми, приймати рішення, що називається, на місцях – стали запорукою успіху в обороні країни. Ці заяви стосуються як військових – середньої та нижчої ланки, які здатні ставити завдання своїм підлеглим залежно від обставин безпосередньо на полі бою, – так і звичайних, цивільних українців.
Золотоніщина завжди була активною, сумлінною та взірцево згуртованою частиною нашої країни. У час війни ця чеснота відкрилася у безлічі наших співвітчизників, такої кількості людей, що годі всіх і перелічити. Проте все ж, Золотоноша.City вважає своїм обов’язком бодай спробувати якнайбільше висвітлити тих, хто власним прикладом доводить незламність та готовність підтримувати кожного, хто того потребує. Тож черговим героєм нашої оповіді став заклад «Вулик», який розташований у Новій Дмитрівці, і з перших днів війни долучився до волонтерської діяльності.
Власник закладу, Олександр, розповів, що коли розпочалося російське вторгнення, вони не працювали. А тому, замість сидіти та накручувати себе дурними думками, було прийнято рішення почати розповсюджувати закуплену продукцію, яка фактично лежала без діла – нащо ж чекати, доки зіпсується, якщо є ті, кому вона може допомогти тут і зараз.
— Тож ми, не довго думаючи, вирішили використати свою продукцію у гарних цілях, - ділиться пан Олександр. – Почали розвозити харчі на блокпости. Здебільшого, опиралися на те, що маємо у своєму меню.
Так було спершу, але потім прийшло розуміння, що самими лише «сухими» стравами не насититися. Тож згодом «Вулик» почав готувати та розвозити ще й «перші» страви, двічі на день – ранком та надвечір’ям.
— Коли ми вже вдосталь загодували вартових на блокпостах і їхнє харчування як таке перестало бути нагальним питанням, то почали привозити не першочерговий провіант, а просто різні смаколики, на кшталт тортиків, десертів тощо. Як починали з перших днів війни, так і продовжуємо максимально підтримувати хлопців до сьогодні, - розповідає чоловік.
Спершу вони працювали своєю сім’єю, а вже згодом почали викликати на роботу кухаря, аби трішки спростити всі процеси. Як зазначає пан Олександр, до нашої з ним розмови він майже не розповідав про свою діяльність від 24 лютого, оскільки не вважає це чимось вагомим та незвичайним.
— Не такі вже ми і великі волонтери, якщо судити відверто, - скромно говорить чоловік. – Робимо маленьку справу, те, що у наших силах. Я певен, що так наразі чинить переважна більшість.
Зі слів пана Олександра, військові були дуже вдячні, а подекуди навіть пропонували гроші за їжу. Така реакція та віддача тішила і надихала й надалі допомагати усіма доступними шляхами.
— Було видно, що вони цінують нашу поміч і хочуть якось віддячити. Але нам досить тільки доброго слівця та того факту, що ці люди нас захищають у цей складний період життя. Наша ж задача – якнайбільше сприяти перемозі у тилу.
Наприкінці розмови пан Олександр подякував Золотоноша.City, зазначивши, що редакція теж виконує важливу роботу у цей непростий час. Проте наша діяльність та внесок у перемогу можливі, насамперед, лише завдяки таким людям, про яких завжди варто згадати і яких можна наводити у приклад для наслідування.
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити.
