Ми живемо у істинно історичний відтин часу. На наші плечі покладено відповідальність за всю українську історію, її культуру, мову, етнос як такий. За збереження надбання цілої нації протягом століть. Це національно-визвольна війна, проте значно краща, аніж «хрестовий похід» Богдана Хмельницького свого часу, адже ми живемо у світі, який нарешті, крізь призму багатьох тисяч років кровопролиття, збагнув абсурдність тих діянь. Сучасний світ прагне розвитку, добробуту і миру, а не загарбницьких ординських походів. Лише одна країна лишилася такою, якою була і 100, і 200, і 500 років тому. Однак сьогодні їй протистоїть весь світ, який знає: Україна – це щит, це те світло, що бореться із суцільною, непроглядною пітьмою. Мороком, котрий прагне заполонити собою кожен закамарок планети, або ж покрити її ядерним пилом, щоб світ не дістався нікому.
Історії, які не мають «терміну придатності»
У цей скрутний час чимало українців відчувають страх та відчай. Їм здається, що надія покинула українські терени, що не лишилося місця для сподівань на краще. А тому ми вирішили поділитися зі своїми читачами цією історією. Вона справжня, жива, не Голівудський сценарій, а лише одна з мільйонів таких оповідей, котрі вселяють надію і нагадують – час відчаю ще не настав.
30 березня 2021 року до редакції сайту Золотоноша.City звернувся чоловік на ім’я Віталій. Він дуже активно розшукував подругу своєї літньої мами, з якою багато років тому зник зв’язок. За словами чоловіка, зникла з радарів жінка мешкала у Черкаській області, ба більше – у межах нашої Золотоніської громади.
На початку квітня минулого року, поспілкувавшись з паном Віталієм та здобувши усю необхідну для такої справи інформацію, Золотоноша.City зробили все від себе залежне – як пошук за власними джерелами, так і публікація оголошення у мережі, аби закликати небайдужих поділитися бодай якоюсь звісткою щодо об’єкту пошуків.
Зрештою, минали дні, тижні, місяці. Уся та історія загубилася у вирі життя. Цілком ймовірно, що і пан Віталій, який звернувся з цим проханням, з часом теж перестав сподіватися, що наша допомога принесе якісь плоди. А втім…
Події, що повертають віру
…а втім, 18 квітня 2022 року, на 54 день повномасштабної війни росії проти України, коли б, здавалося, годі шукати розради, у редакції задзвонив корпоративний телефон, номер якого розміщений на сайті. Більш як за рік від публікації матеріалу про пошук людини, сама ця жінка із оголошення зателефонувала до газети.
Фото: пані Ніна
Як розповіла пані Ніна, якій 79 років, її син натрапив на фото, що було опубліковане разом із оголошенням у 2021 році. Вони не спілкувалися дуже і дуже багато років із мамою пана Віталія, який власне і розпочав цей, як з’ясувалося лише наразі, тривалий, але успішний пошуковий процес. І жінка наголосила, що їй аж надто кортить зустрітися, чи ж то пак, бодай побесідувати телефоном або й листуванням із давньою подругою.
Золотоноша.City оперативно підняв архіви своїх листувань з читачами і зміг швидко виявити, коли саме до нас звертався пан Віталій. На щастя, він вказав свій номер телефону і ми одразу ж передали його пані Ніні, опісля чого зателефонували чоловікові та переказали хорошу звістку, яка неабияк потішила його.
— Хоч якась добра вісточка у ці лихі часи! – сказав пан Віталій.
Згодом пані Ніна ще раз звернулася до редакції і щиросердно дякувала:
— Це ви мені таке добро зробили! – лише проговорювала ощасливлено жінка. – Ми вже і поспілкувалися, після того, як 55 років і слівця не чули одна про одну…
Проте на цьому дива не скінчилися. Адже того ж таки дня пан Віталій вийшов на зв’язок ще раз і написав, що днем раніше у його мами був день народження, а дзвінок з редакції повідомив про чудову звістку, що знайшлась подруга, з яку мама не бачила вже понад 40 років. Збіг обставин, який став найкращим і несподіваним подарунком до іменин!
55 чи 40 – хай роки і різняться, адже заповнені поволокою від ейфорії думки тяжко привести до ладу – однаково багато. Для когось це – ціле життя. І редакція сайту Золотоноша.City щиро втішена з такої нагоди допомогти людям віднайти той важливий промінець у темноті сучасного буття.
Дива трапляються. У них лише потрібно вірити
Як у цій історії, так і у нашому сьогоденні слід пам’ятати – не варто впадати у відчай. Слід завжди лишати промінець надії та хапатися за нього і боротися до кінця, або ж, принаймні, не переставити вірити, що все буде добре.
Принагідно, наостанок кортить звернутися до класика світової літератури, прабатька жанру фентезі, автора легендарного «Володаря Перснів» - Джона Рональда Руела Толкіна. В одній зі своїх книг – а саме у згаданому вище «Володарів Перснів» - професор Толкін подарував своїм персонажам діалог, який аж надто добре пасує для нашого часу:
Наближається новий день, і коли засвітить сонце, воно буде світити ще яскравіше. Такі великі легенди врізаються в серце, і запам'ятовуються все життя, навіть якщо ти чув їх дитиною і не розумієш чому так сталося. Але мені здається, пане Фродо, я розумію… зрозумів тепер. Герої цих історій сто разів могли відступити, але не відступили. Вони боролися, бо їм було на що опиратися. — А на що ми опираємося, Семе? — На те, що у світі є добро, пане Фродо. І за нього варто боротися!
…»
Тож і українцям слід знайти свою опору, яка варта усіх тих зусиль, яких потребує від нас наша історична місія! І не втрачати надію, як не втратили її ці дві жінки, які не могли знайти одна одну кілька десятиліть, проте зрештою, життя все ж розставило всі крапки над «і» та звело їхні долі!.. І тепер обидві жінки з нетерпінням чекають нашої перемоги, щоб здійснити обумовлену та довгоочікувану зустріч. Дива трапляються. У них лише потрібно вірити.
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити.
