Про що домовилися, чому умови нашої сторони не до кінця зрозумілі, що стало причиною не зовсім схвальних відгуків українців та зрештою – який курс станом на сьогодні вище політичне керівництво країни обрало у веденні цих перемовин – детально від Золотоноша.City.
Деталі проведення зустрічі
29 березня у Туреччині, за участі її президента Реджепа Ердогана, у стамбульському палаці відбувся черговий етап перемовин з окупантами. Як зазначалося від початку, через досить «плаваючі» тези на попередніх зустрічах та складність подібних процесів, делегації можуть лишитися ще на день-два для додаткових обговорень. Проте зрештою, цього не знадобилося.
Після зустрічі представники української делегації здійснили низку заяв, де описали те, що відбувалося, тобто – пропозиції нашої сторони для урегулювання конфлікту, а кажучи простіше – припинення нав’язаної нам агресором війни.
Так зокрема Давид Арахамія на брифінгу української делегації поділився тезами щодо результатів зустрічі:
1. Українська делегація заявила, що запропонувала нову систему гарантій безпеки. Україна хоче, щоб це був міжнародний договір із "навіть ще жорсткішим, ніж 5 стаття НАТО" механізмом реагування.
2. Країнами-гарантами можуть стати США, Франція, Туреччина, Німеччина, Канада, Італія, Ізраїль. Щоб не повторювати помилку, яка була колись у Будапештському меморандумі — це виявився просто папірець.
3. Пропонується зробити вільне приєднання до договору гарантій: якщо інші країни захочуть приєднатися - вони матимуть таку можливість.
4. Країни-гаранти за аналогом 5 статті НАТО протягом 3 днів будуть проводити консультації. Після цього країни-гаранти зобов'язані будуть надати Україні допомогу озброєнням, військовими, закритим небом.
5. У нас неврегульовані питання з окупованими територіями Донбасу і Кримом, тому поки гаранти не будуть працювати на цій території.
6. Також у договорі буде пункт про те, що всі країни-гаранти беруть на себе зобов'язання сприяти вступу України в ЄС.
У той же час Михайло Подоляк зі свого боку теж зробив заяву:
1. Імплементація рішення договору щодо гарантій безпеки відбуватиметься за наступною схемою: спочатку це буде референдум, на якому всі громадяни України висловлять свою позицію щодо цього договору - за тим, як він має працювати.
2. Після цього ратифікація парламентами країн-гарантів та парламентом України. Це ключове. Тобто ми маємо отримати підтримку суспільства, щоб цей договір справді був консолідуючим для нас.
3. Щодо Криму — це окремий пункт договору, в якому ми пропонуємо зафіксувати позиції України і Росії та протягом 15 років проводити двосторо+нні переговори щодо статусу Криму і Севастополя.
4. Окремим пунктом українська сторона пропонує російській таке: Україна та Росія не будуть протягом цього часу, доки йдуть переговори, використовувати військові чи збройні сили для вирішення питання Криму.
5. Що стосується території ОРДЛО, то ці питання винесені в окремий пункт, який проговорюватимуть в рамках переговорів між президентами України та РФ.
З-поміж іншого, Президенти обох країн прокоментували перемовини такими словами:
– Сигнали, які ми чуємо з переговорного майданчика можна назвати позитивними. Але ці сигнали не заглушають розриви російських снарядів. Українці не наївні люди. Вони вже навчилися за ці 34 дні вторгнення, і за минулі 8 років війни на Донбасі, що довіряти можна лише конкретному результату, - сказав у зверненні Володимир Зеленський.
Одночасно з тим у путіна не бачать проривів у мирних переговорах з Україною. За словами прессекретаря російського диктатора - Дмитра Пєскова, все ж можна відзначити позитивним моментом те, що українська сторона «почала конкретно формулювати і викладати на папері свої пропозиції».
Також, фактично наклавши вето на один із пунктів, озвучених нашою делегацією, у путіна виключили з переговорів питання про Крим. За словами Пєскова, рф вважає окупований півострів своєю територією, а отже за конституцією не може «обговорювати ні з ким долю територій рф, долі російських регіонів; це виключено».
Як кажуть – далі буде. Коли відбудуться більш вагомі зсуви у перемовинах – достеменно не знає ніхто. А Україні у цей час лишається тільки робити те, що вона вміє і з чим добре вправляється – нищити агресора, як ми діємо вже понад місяць. Таким чином, виборюючи перевагу у бою, ми відповідно прямопропорційно покращуємо позиції за столом перемовин.
Наслідки, коментарі, роз’яснення
Олексій Арестович 30 березня зробив доволі емоційну заяву, щиро дивуючись думці українців про те, що всюди «зрада», всюди обман тощо. Запевнив, що постійно очікувати від держави удару в спину – це російська ідеологія, яка і досі пронизує думки українців.
Варто проте зазначити, що Україна має прикрий досвід як протягом великої кількості років незалежності, так і зокрема у 2014 році. Тому авжеж, параноїдальні думки – це не найкращий спосіб бути нацією, якою ми бажаємо себе бачити. Але принцип «довіряй, однак перевіряй» ще ніколи не був зайвим.
Водночас із тим, аби підтвердити свої слова та поділитися інформацією, яка здатна заспокоїти людей, пан Арестович детально розповів про так звані гарантії, про які йшлося у одному з пунктів перемовин.
Кардинальна відмінність від того ж таки «Будапешту» – це чітко прописана система реагування держав-гарантів, з пунктами та ефективними механізмами протидії потенційним агресорам у майбутньому. Система матиме відкриту форму і будь-які країни у подальшому зможуть до неї доєднуватися.
Також з важливого: НАТО довело свою неспроможність ефективного захисту Європи. Так, Україна не є членом союзу. Проте будемо відверті – європейські політики не здатні приймати історичні рішення. Там вже давно перевелися такі, як Маргарет Тетчер та Вінстон Черчилль. До того ж, у НАТО час на реагування, у разі нападу на державу альянсу – 60 діб. Для України ж він становитиме – 3.
Висновки
Насправді, деякі пункти перемовин та демагогія на цю тему окремих фігур об’єктивно мають підстави піддаватися, хай не критиці, проте активному обговоренню. Утім розгляд кожного окремого речення буде простягатися на сторінки, а подекуди – десятки аркушів. Це позбавлено сенсу, принаймні з тієї причини, що нічого не змінить, адже перемовини – процес двосторонній і залежить не лише від України та українців зокрема.
Водночас з тим, неоднозначна оцінка стамбульського заходу була викликана тривіальним фактором: люди отримують дуже мало інформації, але будувати припущення та аналізувати її – потрібно. Почасти тому, що це правильно, а почасти – тому що це - життєва необхідність розумової діяльності відповідальних членів суспільства.
Поки що ми здатні робити це винятково на базі того дріб’язку, який відомий. З цього можна винести дуже просту підсумкову тезу: державі слід лояльніше ставитися до висновків громадян, які володіють лише тими даними, якими вона володіти дозволяє. А українцям потрібно лише чекати на подальші новини з дипломатичного фронту, адже зрештою, за будь-яких обставин усе буде вирішуватися саме ними. Натомість тимчасово варто утримуватися від гучних заяв і не розхитувати стабільну, а головне – переможну позицію країни.
Проте цікавитися, дискутувати і обговорювати – це не просто право, а громадянський і політичний обов’язок кожного українця. Якщо ти довго не цікавишся політикою, рано чи пізно політика зацікавиться тобою. Проста, але неминуча істина.
Станом же на зараз, як влучно висловився свого часу один з президентів України – «маємо те, що маємо». Багато українців у мережі обурилися окремим пунктам заяв, зокрема щодо Криму та ОРДЛО. У своєму вечірньому зверненні до українців у день перемовин – 29 березня – Володимир Зеленський зазначив, що озвучені делегацією тези точно не є фінальними, оскільки ще багато бесід стосовно цього питання лише попереду. А головне – про що б не йшлося на перемовинах, на їх фінальних етапах, узгоджувати все це буде саме український народ шляхом референдуму.
Такий референдум може проводитися лише в умовах повного припинення війни, оскільки інакше – не буде вважатися легітимним. Також для його успішного та об’єктивного проведення слід дочекатися повернення багатьох співвітчизників з-за кордону. Можливо, у такий спосіб вище політичне керівництво країни намагається досягнути мирної угоди з росією якнайшвидше, а референдум – запобіжник. Раптом що, завжди можна буде сказати бункерному ідеологічному нащадку Гітлера: «даруйте, наші люди не погодилися».
Також із заяв очільника держави ми можемо чути досить однозначні слова: не поступимося жодним клаптиком землі та національними інтересами. Це вселяє надію на слушність обраного курсу. До того ж, як свого часу сказав інший наш президент – «Україна – не росія». І він був правий. Адже українське керівництво завжди знало, і після 2014 року знає ще ліпше, що коли українці незадоволені – буде непереливки. Наші громадяни – саме вони є джерелом влади в Україні, тож їм і визначати її курс, долю та вектор розвитку задля зміцнення незалежності, суверенності, української державності загалом.
Все буде Україна!
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити.
