На росії покоління 90-х років активно пригадує всі свої навички та уміння: цукрові війни і штурханина біля напівпорожніх прилавків, спорожнілі магазини в окремих районах, перший відголос сакційного тиску колективного Заходу, якого так боялися і активно малювали протягом більш як 20 років для свого народу еліти та політична верхівка на чолі з новітнім Гітлером і купкою Гебельсів на телебаченні. І все це відбувається вже зараз, коли санкції і близько не почали діяти навіть на частину свого потенціалу, а головне – на території, де не триває війна, де не зупинялася економіка, не руйнувалася інфраструктура та не була вщент знищена логістична складова всіх процесів.
Водночас з тим Україна, якій вдалося вистояти найзапекліші перші дні та тижні і фактично взяти на себе ініціативу на окремих ділянках фронтової зони, продовжує жити нормальним життям, на яке спробували зазіхнути окупанти. Наші магазини постачають товари населенню, ціни на них – регулюються країною, а наша валюта стоїть міцно, як ніколи, утримуючи цілком прийнятні показники, порівняно з російськими папірцями – не даремно вони завжди називали рублі «дерев’яними», здогадувалися про щось. І коли на «чорному ринку», з рук, на росії можна придбати долар за у два з половиною рази вищу вартість від штучно створеного офіційного курсу, то в Україні – вартість з рук різниться лише на, щонайбільше, 10%.
Проте нематеріальні цінності насправді є національною колискою України, що виплекала її незалежність і бореться за її збереження наразі. Цим монолітом, кістяком нашого спротиву, суверенності і державності – є люди. Ось вже на носі 30 день відчайдушного супротиву, на захисті 30-ти попередніх років незалежності та здобутого за цей час. Супротиву, який дарує нам та нашим нащадкам нагоду зустріти і 31, і 40, і всі подальші роки під егідою волі, демократії, суверенності. За ці майже 30 днів ми показали відмінність народу від «насєлєнія». Саме люди є багатством України, на яке не зважили у Міністерстві оборони (міністерстві нападу, якщо точніше) на росії. А особливо – те покоління, яке вже не знає, що таке, ще нещодавно згадувана багатьма, «ковбаса по 2.20» та інші атрибути СРСР. Молодь. Цвіт нації, її майбутнє, а головне – її теперішнє.
Золотоніська молодь наразі долучається до активної оборони країни. Як розповів у розмові з кореспондентом Золотоноша.City місцевий мешканець, 20-річний юнак на ім’я Артур, вони з товаришами час від часу допомагають з підготовкою до відправлення у «гарячі» області гуманітарних вантажів (одним з таких стала багатотонна фура на Харків), а також нещодавно наповнювали піском мішки для укріплення фортифікаційних споруд. А ще родина юнака надала для переселенців зі столиці житло у нашій Золотоноші.
Водночас з тим, коли у хлопців видається вільна година-друга, вони вирушають на спортивний майданчик біля набережної. Побігати та позакидати м’яч у сітку для них значно приємніша розвага, аніж, як, на жаль, чинять чимало інших, кинутися згрібати з прилавків спиртне, яке напередодні вперше від початку війни дозволили збувати.
Незважаючи на війну, золотонісці намагаються – і досить успішно, варто зазначити – продовжувати жити звичним буттям. Вони чинять так, адже щиро вірять і впевнені у силах країни та армії, а головне переконані у нашій беззаперечній перемозі. Цього, мабуть, аж ніяк не очікували на росії, де з найменшої халепи починається паніка і все сиплеться з рук. Проте натомість, саме це наразі стало нашим надійним щитом у ар’єргарді українського спротиву: молодим, золотим фондом побудови щасливого майбутнього із Золотого міста; доки меч, у ролі якого вже місяць неперевершено виступають ЗСУ, нещадно винищує ворога на вістрі національно-визвольної війни.
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити.
