– Віталію Олександровичу, у 2010 році Ви наважилися кардинально змінити своє життя, взявши участь у виборчих перегонах за посаду міського голови Золотоноші. І люди Вам повірили. Наразі, рівно через 11 років, – черговий перелом у Вашій долі. Для чого це Вам? Такі різкі зміни стимулюють Вашу активність?
– Якщо згадати 2010 рік, дійсно, виникло бажання щось змінити у Золотоноші на краще. Тож і зважився на такий крок. Тоді ходили чутки, буцімто, я не хочу бути міським головою, мене змусили. Насправді, це було моє особисте бажання, і я був готовий до нового виклику.
Перше, що зробив, – створив колектив однодумців, у мене вже був подібний досвід, коли я працював на підприємстві. Наразі мені знову запропонували спробувати себе в іншому амплуа. Звичайно, деякий час визначався з рішенням. Однак було приємно, що у вищих ешелонах влади запримітили невеличку Золотоношу і оцінили роботу нашої команди. До того ж, особиста розмова з Президентом України Володимиром Зеленським зіграла свою роль. Тому погодився на участь у виборчих перегонах і, сподіваюся, виборці не пошкодують про свій вибір. Принаймні, я робитиму все від мене залежне, аби вони не розчарувалися, як і у 2010 році.
– Наступного дня після цьогорічних проміжних виборів на Черкащині, коли стали відомі попередні результати і стало зрозуміло, хто виграв, Ви сказали таку фразу: «Хтось би на моєму місці радів, а я не знаю, радіти чи сумувати». Що мали на увазі?
– Дійсно, така фраза прозвучала з моїх вуст. Поясню чому. Якщо ти переходиш на новий етап свого життя, ейфорії не повинно бути. Бо коли людина все сприймає лише у радісних тонах, тоді буде болісно падати донизу. Реально усвідомлюю, що за 11 років діяльності у Золотоноші добре знаю свою роботу, і, мабуть, наша команда з нею непогано справляється, бо є результат.
Басейн, дороги, тротуари, дитяче ігрове містечко, скейт-парк, набережна річки і ще багато інших проєктів та ідей нам вдалося реалізувати. Тепер вирішив спробувати себе у чомусь новому, але не впевнений, чи буде для мене особисто це краще. Вважаю, що сумніватися – нормальна реакція людини. Втім, в одному я переконаний напевне: нашому округу гірше не буде.
Щоб через кілька років мені не соромно було дивитися людям в очі. Це головне завдання, яке ставлю перед собою. За ці кілька місяців напередодні виборів я мав до 300 зустрічей в межах округу. Те, що чув від людей, взяв на замітку і намітив плани, як втілити в життя, щоб допомогти кожній громаді і конкретній людині.
– Чи будете тримати у полі зору те, що відбуватиметься у Золотоніській громаді?
– Звичайно. Більшу частину свого життя я провів у Золотоноші і продовжую тут жити, нікуди не збираюся переїжджати. Тож не зможу залишити без своєї уваги і як звичайна людина, і як парламентар. До того ж, матиму у місті свою громадську приймальню. А коли буду зайнятий безпосередньо у Верховній Раді, про все, що відбуватиметься у Золотоніській громаді, дізнаватимуся від своїх помічників. Добру частину часу, безумовно, проводитиму на окрузі.
– За 11 років Вашого мерства стільки всього зроблено, пережито і пропущено через серце. Чи шкода залишати свої напрацювання і кого б хотіли бачити своїм наступником? Без прізвищ.
– Золотоноша для мене – немовби рідна дитина, викохана, виплекана. Її шкода залишати, але відтепер я робитиму все для того, щоб ця дитина була і охайна, і гарно одягнута, і обігріта. А мого наступника обиратиме громада. Коли золотонісці тричі висловили мені свою довіру, вони, мабуть голосували не конкретно за Войцехівського, а за курс, який ми обрали разом з моєю командою. Логічно було б його продовжувати втілювати.
Сподіваюся, що кандидат на мерське крісло, який задекларує свій намір у цьому напрямку, отримає підтримку громади. Хочу вірити, що люди розпізнають тих, хто маніпулює гаслами, вміє гарно писати у Фейсбуці і називає себе патріотами, а коли копнеш глибше, то вони нічого не варті. ЦВК має визначити дату наступних виборів Золотоніського міського голови. Згідно із законодавством, це може бути остання неділя березня або жовтня наступного року. Хотів би, аби повноцінна робота нового керівника почалася вже навесні, щоб розвиток громади не зупинявся. А це якихось п’ять місяців.
– Які найважчі періоди пригадуєте за минулі 11 років?
– Сказати, що було легко в якийсь період, не доводиться, але завжди було цікаво і хотілося працювати. Особливо неприємним моментом у житті нашої громади стало так зване «сприяння» колишнього народного депутата, який зініціював купу кримінальних справ щодо усіх об’єктів, де здійснювалися будівельні роботи. Щодня до нас приходили люди та вилучали якісь документи. Як тільки-но запускали ремонти, вони відразу гальмувалися діями контролюючих органів.
Цього року ми за три місяці добудували басейн, хоча до цього будівництво було законсервоване протягом трьох років. Так само і по каналізаційному колектору. Ми б уже давно про нього й забули, а так змушені хапатися за кожен погожий день, щоб встигнути до морозів. Ми втратили більше двох років лише через те, що колишній нардеп хотів комусь помститися. Чому тепер його люди не обрали? Бо своїми звинуваченнями він уже всіх дістав. Одне радує, що усе це вже в минулому.
– Чи маєте план дій в якості вже депутата Верховної Ради і як будете лобіювати інтереси Черкащини в цілому і Золотоніського району зокрема? Де б хотілося себе реалізувати в Парламенті?
– Так, план дій для себе вже намітив. Причому він не обмежується лише 197 округом. Думаю, досвід нашої громади варто реалізовувати по всій Черкащині, а то й у межах України. До прикладу, проєкт по індустріальному парку треба втілювати в Умані та інших містах. Наразі на завершальному етапі перебуває регіональна програма поводження з твердими побутовими відходами, і Золотоноша лідер у цьому напрямку.
По всій області мають з’явитися заводи з переробки сміття без спалювання. На цьому акцентував увагу і президент, коли приїжджав на відкриття басейну у гімназії. І знову ж таки, на Черкащині існує надпотужний потенціал туризму. Це і Шевченківські місця, і Трахтемирів – колишня столиця гетьманів, і стародавнє село Григорівка. Є також місця, пов’язані з трагічними сторінками історії, а саме з подіями Другої світової війни. Букринський плацдарм під час битви за Дніпро, коли у 1943 році тисячі десантників падали на землю від куль. Вони згоріли у небі під куполами парашутів, а на тих, хто зумів приземлитися, смерть чекала на землі та у водах сивого Дніпра.
Багато цікавого зберігає наша історія, а якщо доєднати ще Чигирин, Звенигородщину, Уманщину, то, за підрахунками експертів, Черкащина щороку може приймати не менше двох мільйонів туристів. А що це означає? Заїжджий гість має десь поїсти, заночувати, придбати сувеніри. Цим може займатися середній і дрібний бізнес. Люди, що проживають у цій місцевості, будуть мати роботу, що частково вирішить питання щодо працевлаштування населення. Вони отримуватимуть зарплату, а податок надходитиме у місцевий бюджет.
Як представник у парламенті говоритиму також про реформи освіти, медицини та децентралізацію, маю щодо цього певні ідеї.
– Як тепер без Вас буде наша «Ліга сміху»? Як думаєте, знадобиться Ваше почуття гумору під куполом Верховної Ради?
– Тепер і народний депутат буде у «Лізі сміху» (сміється). Тим, що до душі, не можна не займатися, незалежно від статусу, який обіймаєш. Я не хочу відмовлятися від сімейних традицій, волейболу, прогулянок зі своїми собаками, бо це стиль мого життя. Мені це подобається. Для «Ліги сміху» вже готовий сценарій, треба лишень дочекатися послаблення карантинних умов.
Дуже багато людей з інших міст бажають приїхати до Золотоноші на це гумористичне шоу. Думаю, що серед парламентарів також є люди з почуттям гумору, які із задоволенням візьмуть у ньому участь. Мене з перемогою на виборах привітав керівник телевізійної «Ліги сміху», і це було приємно. Може, й у парламенті з’явиться своя команда гумористів.
– Чи стане відтепер столиця містом постійного проживання Вас і Вашої родини? Або ж Золотоношу не полишите і хоча б у вихідні навідуватиметеся.
– Однозначно ні. Я залишуся золотонісцем і змінювати місце проживання не збираюся. Їздитиму до Києва лише на роботу.
Як я жартував, у столиці мабуть знали, що новий нардеп буде із Золотоноші, то й почали дорогу робити. Тепер 1 година 20 хвилин – і я вже в Києві. Це швидше, ніж проїхати столичними заторами.
– Хто за Вас найбільше хвилювався під час виборів?
– Звичайно ж, мама. Коли мене вперше обирали на посаду міського голови, я їй нічого не говорив, аби не хвилювалася. Цього разу так само. Але їй зателефонувала двоюрідна сестра із Львівщини, яка думала, що мама в курсі подій і повідомила новину. Мама переживала, звичайно, хоча я й заспокоїв: якщо не оберуть, мені є чим зайнятися. Поразка мене не злякала б і не засмутила, на відміну від кількох моїх конкурентів, які вже задовго до виборів бачили себе у кріслі Верховної Ради.
Дехто з них вже побував у якості депутата, хтось – про це ще тільки мріяв. І коли серед кандидатів з’явилася нова людина із Золотоноші, яку не очікували побачити у своїх рядах, заради сумнівної перемоги почали обливати брудом, звинувачувати у всіх неіснуючих гріхах. Але люди зробили свій вибір. Я завжди згадую слова свого батька: «Віталію, завжди вчиняй по совісті». Він усе своє життя так і прожив, його поважали люди – від маленької дитини до старого. Батько був дуже комунікабельним, дещо передалося і мені.
– Віталію Олександровичу, що б хотіли наостанок сказати мешканцям Золотоніської громади?
– Життя продовжується. Найголовніше вірити в себе, бути оптимістом і в такі нелегкі часи думати не про те, хто поганий, а що зробити хорошого. Життя висуває нам зараз багато викликів, пов’язаних із коронавірусом, зовнішньою агресією на сході країни і нашою неготовністю бути частиною Європи. Хоча у 2013 році наші діти й повстали на столичному Майдані саме проти відходу керівництва країни від курсу на Європейську інтеграцію. З тих пір вже пройшло майже 8 років, а Європа вважає, що ми ще не готові. Тож нам треба думати, як об’єднатися і стати сильними. Не треба чубитися.
Міська влада завжди відкрита для розумних дискусій, а не собачих боїв, незалежно від того, очолює її Войцехівський чи хтось інший. Завдяки тому, що існує дієвий діалог, ми змогли багато чого досягти. У нас є чому навчитися. Будь-який голова чи житель громади може бути кращим експертом, ніж той, хто живе у Кончі-Заспі, лікується у приватній клініці, а діти ходять до приватної школи. Я знаю багатьох людей, які не є етнічними українцями, але більше роблять для України, аніж ті, хто під патріотичним прикриттям нищать країну зсередини. Ділити нам немає чого, у нас одна земля і єдина Україна.
***
Слідкуй за нами у Facebook та Instagram, щоб нічого не проґавити.
