Напередодні Новорічно-різдвяних свят прилавки золотоніських маркетів гнуться від сучасних модних ялинкових прикрас. Люди купують креативні гігантські кулі, щоб зробити зелене деревце стильним і вишуканим. Однак є й такі золотонісці, хто дістає з полиць та антресолей коробки зі старовинними іграшками, кожна з яких ховає в собі історію, пов’язану з придбанням чи згадками про рідних та далеке дитинство.
У багатьох золотоніських родинах спільне декорування ялиночки стало гарною сімейною традицією. Довгими зимовими вечорами у мерехтінні прикрас спалахують спогади про біле марлеве платтячко, яке мама обшила дощиком, та обклеєну ватою картонну корону, що виблискувала приліпленими уламками товчених скляних іграшок. У пам’яті спливає хвилювання перед декламуванням вірша під ялинкою, пакунок цукерок від Діда Мороза з нафарбованим червонющим носом, перший бокал з іскристим шампанським, вагон бажань і мрій під бій курантів… Життя відфільтрувало пріоритети. Залишилися спогади, ялинка і новорічні прикраси. Чи зберігають золотонісці і донині старі, але такі улюблені іграшки до свята?
Колишня завідуюча дитсадком «Веселка» Олена Лугіна:
- Мабуть, тому, що їх виготовляли вручну. Пригадую, після польоту Юрія Гагаріна з’явилися ялинкові космонавти. Були й картонні іграшки, але я їх не купувала. Ялинку ставила щороку і прикрашала, доки діти були маленькими. Якось вона впала, і багато іграшок побилися. Так прикро було, вся охота відпала. Частина іграшок дісталася у спадок від свекрухи. Тепер їх віддала доньці.
- Раніше прикрашати ялинку старовинними іграшками було не модно, зате їх у дитинстві любила розглядати моя донька Альона, - продовжує Оксана Кузнєцова. – Але усі іграшки від мами та бабусі ми зберігаємо. Вони - особливі, у них енергетика поколінь.
Пенсіонерка Катерина Мовчан:
- Ялинку не ставлю. Люблю прикрашати гілочки, їх купую на базарі – дві або три, бо треба, щоб у домі пахло Новим роком. Нових іграшок не купую вже давно, для декору гілочок вистачає старих. Кращі віддала дітям, хай їм буде пам’ять про бабусю. Завжди чіпляю намисто, у 1965 році я в ньому заміж виходила за свого Івана. Стару валізу з іграшками моїх батьків я подарувала переселенцям: вони купили у селі батьківську хату. У них не було зовсім ніяких речей. От і буде людям приємність до свята. Прийде Новий рік, а про іграшки вже не треба думати. У нашій багатоповерхівці часто прикрашаю сходову клітку. Виношу 2 лимонники і декорую їх дощиком та іграшками. Сусід, бувало, виходить з квартири та й каже: «О, у нас уже відчувається Новий рік!»
Учитель гімназії ім. С. Д. Скляренка Віта Щепетна:
- У нашій оселі завжди ставимо три ялинки. Одну - у кімнаті 17-річного сина Дениса. Під нею незмінний атрибут – його дитяча іграшкова машинка. Другу – у доньки Насті. А найбільшу, загальну сімейну, у залі. Так от саме Настя прикрашає своє деревце давніми іграшками. Вона їх дуже любить. Коли була маленька, розпитувала про кожну, а тепер сама розповідає історію їх появи. Я теж це добре пам’ятаю. Ось жовті горішки, їжачок. Я їх купила у нашому коробівському магазині, коли була школяркою. Цей магазин був біля клубу, зараз будівля пустує. Гроші на іграшки економила від шкільних обідів. Було зайдеш у магазин, аж очі розбігаються: усі гарні, іскряться, ваблять. Настя каже: «Бабуся Ніна була маленькою і цього горішка чіпляла на ялинку, потім ти, мамо, тепер я ним прикрашаю. А скільки цій іграшці років?» А й справді, скільки? Ми не рахували.
Директор Золотоніського краєзнавчого музею Віта Ямборська:
- З дитячих років я жила зі своєю бабусею. Її день народження припадав на 26 грудня. Саме у цей день ми встановлювали і прикрашали штучну ялинку. Це був як подарунок старенькій. Бабусине особисте свято відкривало дорогу новоріччю, Різдву, колядкам, засівалкам, щедрівкам. Іграшок було зовсім небагато. Прикрашали деревце цукерками, горішками, обмотаними у фольгу, яку приберігала після з’їденої плитки шоколаду. Як тільки навчилася виготовляти вироби своїми руками, на ялинці з’явилися паперові ланцюжки. Вирізала кольорові смужки, склеювала їх у кільця, потім - у ланцюжок. Отака виходила гірлянда. Ще одна була з вати. З мотка відділяла тоненьку смужку, вздовж неї одну частинку розпушувала, іншу скручувала. Вирізала також прикраси з листівок, були паперові сніжинки, ліхтарики. Справжніх іграшок було зовсім мало. Їх дуже берегли, з ними акуратно поводилися. Зберігали у коробочці на шифоньєрі, кожна була перекладена ватою, щоб не розбилася.
Першими у нашій родині з’явилися прозорі скляні кульки, у них був напханий різнокольоровий дощик. Від кольору дощику залежав і колір самої кульки. Найстаріша іграшка – червона кулька зі скляними трубочками. У тон їй була п’ятикутна зірка, але вона розсипалася. Десь на початку 90-х з’явилися іграшки з наліпками. На згадку залишився ось цей кумедний космонавт. Уже давно немає бабусі. У минулому році спалила в грубці стару штучну ялинку. Щороку, саме 26 грудня, наряджаю «живу». На найвиднішому місці – бабусині іграшки. Чіпляю і згадую своє дитинство, маму, бабусю. І хоча символ наступного року Бик не любить червоного, на моїй ялинці раритетні іграшки займуть свої місця, бо це - пам’ять.
Сестрички – третьокласниця Віка і 4-річна Яна Комиші (с. Коробівка):
- У нас є така традиція. Кожного року ми всією сім’єю прикрашаємо ялинку. Вбираємо не тільки сучасними новорічними іграшками, а й тими, що дісталися у спадок від прабабусі Олі. Вірніше, прабабуся подарувала їх своїй доньці, нашій бабусі Люді. А вже вона – мамі Вікторії. У минулому році прабабуся Оля померла, їй було 97 років. Останнім часом вона вже не прикрашала ялинку, бо її руки тремтіли, і вона боялася впустити іграшку. Але завжди любила споглядати за нами.
Переживала, щоб маленька Яна не розбила якусь. Цьогоріч ми дістали бабусині старовинні іграшки, щоб почепити їх на почесному місці, знизу. Як казала прабабуся: «Усе починається від землі, має своє коріння». Тому для нас ці іграшки - не тільки давні прикраси, а й пам’ять про нашу прабабусю Олю, яка була хорошою, чуйною і доброю людиною. От тільки скільки цим іграшкам років, не встигли розпитати.
***
Слідкуй за нами у Facebook та Instagram, щоб нічого не проґавити.
