Заступник міського голови Мар’яна Ніщенко – місцева жителька, родом із Золотоноші. Тут вона народилася і тут живе. Золотоноша для Мар’яни Едуардівни – частинка її серця, яке вболіває за долю малої Батьківщини. Тому й хоче, щоб вона розвивалася і процвітала, а люди жили у добробуті.
Має дві вищі освіти та науковий ступінь кандидата педагогічних наук. Три роки тому молодий амбітний педагог наважилася кардинально змінити своє життя: учительське амплуа вона змінила на чиновницьке, зайнявши крісло заступника міського голови. А на місцевих виборах 2020 Мар’яна Ніщенко балотується кандидатом у депутати районної та міської рад.
Про плани щодо розвитку Золотоніської громади та чому вирішила йти у політику − говоримо з Мар’яною Ніщенко.
Довідково.
Народилася 6 травня 1987 року у Золотоноші. Мама – вихователь дитячого садочка, тато – майстер з ремонту взуття. У 1993 році стала школяркою. У 2004 році закінчила СШІТ №2 зі срібною медаллю. Цього ж року стала студенткою Черкаського державного технологічного університету зі спеціальності «Фінанси», а у 2005 вступила до Черкаського педагогічного університету ім. Б. Хмельницького за спеціальністю «Українська філологія». У 2009 отримала диплом фінансиста, ще за рік – диплом вчителя.
У 2009 році переступила поріг рідної школи №2 в якості вчителя української мови і літератури, у березні 2010 стала заступником директора з виховної роботи. Освітянській діяльності віддала 8 років. У 2017 стала спеціалістом загального відділу Золотоніського міськвиконкому. У 2019 − захистила дисертацію «Методика викладання української мови» на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук. У травні цього ж року призначена на посаду заступника міського голови з питань діяльності органів виконавчої влади, де працює й донині. Безпартійна.
Заміжня. Виховує доньку.
- Мар’яно Едуардівно, чому саме зараз вирішили стати депутатом?
- Я твердо переконана, що зміни в країні можуть здійснювати звичайні люди, але молоді, розумні, наполегливі. Впевнена, депутатська робота допоможе брати активну участь у процесах децентралізації, що вже запущені на Золотоніщині і що тільки готуються до впровадження. У політиці − місце розумним людям. Я належу до такої групи: усе, чого досягла, − завдяки своїй наполегливості та інтелекту. Я не маю багатих батьків (хоча татові і мамі завдячую усім, що зараз маю) і заможного чоловіка, я не спустилася з неба – знаю проблеми простих людей, бо живу серед них.
- Хто з політиків для Вас може слугувати взірцем?
- Маргарет Тетчер, яка була успішною не тому, що її любили − це одна з причин політики менеджменту. Її поважали, бо вона знала, куди треба рухатися. «Залізна леді» ніколи не лізла за словом у кишеню, вона завжди була прямолінійною.
- Ставши депутатом, які конкретні справи маєте намір реалізувати?
- Докладатиму максимум зусиль, щоб продовжити оснащення медичних та освітніх закладів і зберегти мережу цих установ, я проти будь−якого закриття. Я – за збільшення категорій дітей для безкоштовного харчування; запровадження безкоштовного проїзду учнів та вчителів сіл громади до навчальних закладів; преміювання учителів та учнів, котрі здобули перемоги на обласних та всеукраїнських рівнях; за розвиток інклюзивних закладів для дітей з особливими потребами та відкриття спортивних секцій та гуртків. Підписання тристоронніх угод між підприємствами, школами та університетами дасть можливість випускникам автоматично ставати студентами і вже знати, яких спеціалістів потребують золотоніські підприємства. Важливим є і відновлення паркових зон та дитячих майданчиків, бо не у всіх населених пунктах громади вони є.
- Чи не боїтеся конкуренції з боку кандидатів, котрі пропрацювали у складі депутатського корпусу не одне скликання?
- Абсолютно не боюся ніякого суперництва. Більше того, переконана, що здорова конкуренція завжди повинна бути. Якщо вона відсутня, людина деградує. Так, є депутати, до рівня яких хотілося б дотягнутися. Але суперниками їх не вважаю, бо усі ми йдемо на вибори задля спільної мети: щоб покращити життя мешканців певної громади.
- Назвіть своїх однодумців, членів команди, яких за собою ведете.
- Наша команда – це сплав досвіду і молодості. Тут зібралися люди, що були депутатами, працювали на благо міста. А є такі, для кого ця діяльність вперше відкриє можливості, хто робить перші кроки на полі депутатства. Це - Олександр Флоренко, Олег Масло, Тетяна Орленко, Андрій Штанько, Віктор Душка, Валерій Норенко, Геннадій Перехрест, Вікторія Долгушина, Вікторія Костогриз, Лариса Жорнова, Владислав Гаркавий та інші.
- Які добрі справи уже є в активі Мар’яни Ніщенко в якості заступника міського голови?
- Притримуюся тієї думки, що один в полі не воїн, і конкретно Ніщенко не в змозі зробити колосальні зміни. За плечима міського голови і моїми особисто є команда професіоналів, які здійснюють ці зміни. Одні з основних – це капітальні ремонти в амбулаторіях сімейної медицини, діджиталізація закладів освіти.
Були запроваджені курси для пенсіонерів – діджиталізація в маси. Соціальне таксі для малозабезпечених, що працює на базі Центру соціальної допомоги. Під час карантину організували на базі Центру соціальну безкоштовну їдальню, де пенсіонери могли харчуватися або ж їм доставляли безкоштовні обіди. Використовували соціальне таксі для доставки ліків. Наша команда ініціювала безкоштовне харчування дітей молодшого шкільного віку. Безкоштовним навчанням у дитячій музичній школі охоплені 24 діток з числа категорійних. Переформатувала проведення традиційних фестивалів та інших загальноміських заходів.
- Мар’яно Едуардівно, якщо трохи заглибитися у деталі Вашої трудової біографії, що спонукало Вас після 8 років педагогічної роботи змінити освітянське амплуа на чиновницьке?
- Це рішення не було спонтанним, а навпаки – виваженим, вмотивованим. У школі мені було дуже цікаво, я жила нею, любила і люблю дітей. Наразі страшенно сумую за навчальним процесом. Але вважаю, що молода людина на одному місці тривалий час не повинна перебувати, бо починається емоційне вигорання. Саме після декретної відпустки у мене настав цей період. Тривав він 4 місяці. Міський голова Віталій Войцехівський запросив на рандеву і запропонував посаду спеціаліста. Зважилася відразу, бо ця зміна була якраз актуальною. Однак вирішила дослухатися до думки рідних, адже публічність, зайнятість, новий формат роботи впливав і на них.
Команду Віталія Войцехівського я частково знала. Для мене це був новий виклик, новий досвід. Дуже люблю розпочинати нові справи, відкривати в собі щось нове, вчитися, а державна служба – це далеко не школа.
- Чи не боялися труднощів? Чи не прийшло розчарування, що це - не моє?
- Спершу відчувала себе у ролі студента, у якого попереду ніч і все можна вивчити. Але, мабуть, найбільшою поразкою, як я усвідомила для себе, стала система державного управління взагалі. Те питання, що, здавалося, можна вирішити легко, просто, в один крок, розтягувалося у часі. Значний документообіг і всі тривалі бюрократичні процедури просто не дають ходу у просуванні якоїсь справи. Тому довго не могла з цим змиритися. Іноді ще й зараз виникають питання: чому так? Здавалося б усі інституції повинні працювати на благо людини, а на практиці - лише ускладнюють процес.
Не жалкую про свій вибір, бо це − новий досвід, інша команда. У «другій» школі колектив згуртований, активний, позитивний. Такий же підібрався й у міській раді: сплав досвіду, енергії та креативності. Це стимулює, запалює. Різниця в тому, що тут результати видно відразу, а в школі − через 10 років. До прикладу, Фестиваль чорнобривців у новому форматі відразу дав позитивні відгуки містян, як і фестиваль вуличної музики, який провели вже двічі на прохання золотонісців.
- Як почуваєтеся у кріслі керівника по відношенню до колег, з якими ще зовсім недавно працювали на рівних? Чи не мають привілеїв освітяни від колишньої колежанки?
- Класно, бо знаю тонкощі їхньої роботи, знаю освітянські проблеми не зі слів. Була в їхній шкурі. Мені знайоме, що значить писати ночами Малу академію наук. Знаю, що означає готувати дітей до предметних олімпіад. Учительська праця – це страшний титанічний труд. Колеги знають про одну з основних рис мого характеру – принциповість, яка домінує над справедливістю, добротою, гуманністю. Тому ніхто ні на чому не може зіграти. По-перше, строго дотримуємося законодавства; по-друге, людських законів: щоб людям краще, дітям комфортніше.
- Освіта, культура, молодь і спорт, медицина, служба у справах дітей, частково соціальне забезпечення – чи вистачає сил на усіх дітей у такої тендітної заступниці?
- Не вистачає сил на власну доньку, через це переживаю, цим переймаюся. Завжди кажу своїм колегам, що найкращі відділи та управління – під моїм керівництвом. З такою потужною командою легко і можна працювати. Я впевнена в очільниках цих служб, кожен з яких знаходиться на своєму місці, має колосальний досвід, йде в ногу з часом і прагне змін. Іноді хочу, щоб відеокамера зафіксувала емоції дорослих людей−посадовців. Коли міська рада виділила 700 тисяч гривень на закупівлю комп’ютерів та 39 ноутбуків для шкіл, то радості начальника освіти Ольги Строкань не було меж.
- Чи довелося в собі виховувати нові якості на керівній посаді? Можливо, щось запозичуєте від своїх колег у команді міського голови?
- У Віталія Войцехівського вчуся будь-яку ситуацію сприймати спокійно і тверезо ухвалювати рішення, без емоцій, без підвищеного тону. Я – емоційна людина, на цій посаді вчуся толерантності, не бути спонтанною і надто прямолінійною у своїх висловлюваннях.
- І наостанок. Першим радником нової депутатки буде Ваш чоловік?
- Ні, він буде основним радником. Я вдячна йому за терпіння, розуміння і дуже ціную його критику. Вона справедлива, своєчасна і конструктивна. Він – одесит, працює в Черкасах. Золотоніські зміни, навіть незначні, йому відразу кидаються у вічі. І на все він має власну думку і власне бачення, його підказки цінні. Моя робота не закінчується о 17 годині, вона без вихідних. Я постійно на зв’язку. Але він не просто терпить, а допомагає і підтримує. Він – мій основний мотиватор, радник, моя «жилетка». Домашній генералісімус – 5-річна Аріна, її заступник − тато, а я – виконавець. На головні ролі не претендую. Керівництва вистачає й під час основної діяльності.
***
Слідкуй за нами у Facebook та Instagram, щоб нічого не проґавити.
