Фермерку Надію Кім за кермом позашляховика вже понад десять років можна побачити у селах Золотоніського району. Вона – засновниця фермерського господарства «Ромашка», яке продає овочеву продукцію далеко за межами Черкащини. Аби досягти успіху, родині Надії Кім довелось пройти тернистий шлях поразок та перемог.
Переїзд з Узбекистану і перші 20 гектарів землі
На Золотонощину, Надія Кім з чоловіком Леонтієм та чотирма дітьми, приїхали з Узбекистану у 1995 році. У Домантовому жила рідня, яка запропонувала тут залишитися. Відтоді цей край – друга домівка для сім'ї. Вони наважилися розпочати власну справу та орендували перші 20 гектарів. Уся родина Леонтія Олексійовича працювала на землі, тож він знав, як треба дбати про матінку-годувальницю. Чоловік почав займатися вирощуванням овочів і привчав до цього усіх членів сім’ї.
– Розпочинати було дуже важко, але люди з розумінням поставилися до нашої ідеї, по-дружньому підтримали. На той час у нас не було даху над головою, жили на орендованій квартирі. Згодом, потроху, все почало налагоджуватися, – розповідає Надія Федорівна.
Доглядали та збирали овочі гуртом: велика родина, сільські жителі і навіть друзі із Сміли. Однак, тонкощі справи вимагали нових підходів, особливо щодо продажу продукції.
– Тоді стало зрозуміло, що треба оформлювати фермерство, адже на все мають бути документи. Так, у 2002 році з’явилося фермерське господарство «Ромашка». Чому така назва? Найбільше я люблю саме цю квітку, яка приваблює своїми білосніжними пелюстками, – ділиться золотоніська фермерка.
«Борщовий набір» для району і сусідніх міст
Завдяки природній кмітливості, товариськості та організаційним здібностям Надії Кім, справи господарства пішли вгору. Неабияк виручали лідерські якості, які проявилися ще в школі, коли Надія була старостою класу. Та й освіта бухгалтера-економіста знадобилася – жінка виявилась вправним менеджером. Вміння спілкуватися з людьми допомогло на новому місці швидко знайти корисних та цікавих знайомих.
– Згодом ми вже мали близько 40 гектарів. Вирощували так званий «борщовий набір». Спочатку працювали з дитячими садочками, будинками-інтернатами, лікарнями, санаторіями, військовим госпіталем Золотоніського, Драбівського, Канівського і Чорнобаївського районів та Черкас, – розповідає Надія Федорівна.
За словами Надії Кім, продукція господарства якісна і у порівнянні з ринковими цінами – дешева, тож і замовлення на постачання були чималими. До цих пір «Ромашка» співпрацює з Канівським заводом «Верес». Раніше ще був Білоцерківський консервний завод торгової марки «Крят», у Тальнівському районі – Мошурівський консервний завод. Реалізовували овочі і в Миколаївську область, міста – Дніпропетровськ та Дніпродзержинськ (тепер Кам’янське).
Зарплата у «Ромашці» до 12 тисяч гривень
Спочатку власної техніки не мали. Використовували найману працю тих, хто хотів підзаробити. Нині все інакше: є кілька власних тракторів, автомобілів, подрібнювачі рослинних решток та інше обладнання для вирощування овочевої продукції. База облаштована у Золотоноші. Тут знаходиться офіс, бухгалтерія, зберігається техніка.
Має «Ромашка» і невеличке тваринницьке господарство. Побудували зручний будиночок для тамтешніх працівників, щоб вони могли відпочити, попити чай, каву і сховатися від спеки. Зарплату люди отримують вчасно, і вона досить висока – від 9 до 12 тисяч гривень. Крім сезонних працівників, у господарстві від самого початку працюють бухгалтер, агроном, інженер і механік.
Добре відомо, що овочі без поливу доброго врожаю не дають, тому у господарстві «Ромашка» мають традиційний дощувальний, і більш сучасний – крапельний вид зрошування ґрунту. Спершу це окуповувалося, адже ціна за електроенергію була не такою високою. Сьогодні ситуація змінилася.
Вирощування овочів – це завжди ризик та труднощі
Останні три роки, через цінову політику, овочів саджали мало. Тож фермери вирішили дали відпочити землі. Зараз знову активізували виробництво і уклали договори на продаж продукції. В їх обробітку 300 гектарів землі, з них 12 – овочі, а решта – соняшник та кукурудза. Це все орендовані поля, які знаходяться на території Домантівської та Новодмитрівської сільських рад.
– Були, звичайно, і злети, і падіння. Вирощування овочів – це завжди дуже великий ризик та великі труднощі. У нас часто бувають такі періоди: років два працюємо на підйомі, закінчуємо сезон з прибутками, а потім два наступні йдемо з мінусом. Серце кров’ю обливалося, коли доводилося переорювати незібрані площі. Торік виручив соняшник, допоміг і гіркий перець, бо ми одні вирощуємо цю рослину, – пояснює Надія Федорівна.
Найврожайнішою видалася цибуля, яку вирощували з голландського насіння за особливою технологією. Траплялися навіть цибулини-гіганти, що важили до півтора кілограмів. Врожай городини потішив родину фермерів і в 2011 році. З одного куща солодкого перцю збирали до 25 кілограм, а капустину-рекордсменку вагою 22 кілограм відправляли навіть на виставку у Київ.
За словами Надії Кім, карантин не вплинув на роботу фермерського господарства. Тут дотримувалися усіх рекомендованих заходів безпеки. Люди працюють на відстані три-чотири метри один від одного, а на роботу їздять на велосипедах, щоб обмежити контакти. На початку лише побоювались, аби насіння та добрива доставили вчасно. Зараз на полях проводять овочеве прополювання.
Міцна родина – запорука успіху
Був момент, коли потужним фермерським господарством керував середній син родини Кімів – Федір. Щоправда, Надія Федорівна не припиняла контролювати виробничий процес, працюючи його заступником. Адже її досвід та авторитет – беззаперечні.
Фермерку за кермом позашляховика вже понад десять років можна побачити у селах Золотоніського району або в обласному центрі. Вона домовляється з партнерами, вирішує складні організаційні та виробничі питання. Скрізь встигає, не шкодуючи власних сил та здоров’я.
Наразі Надія Кім знову очолила господарство. Уся відповідальність, проблеми і турботи вкотре на її тендітних плечах. Але всюди вона відчуває підтримку та допомогу своїх рідних, з якими разом пережили успіхи і невдачі, вистояли і багато чому навчилися.
Сьогодні Надія Кім тішиться успіхам онуків. З ними вона молодіє і насолоджується життям. Найстарший з них – 30-річний Альберт, працює у Польщі. 21-річний Руслан – помічник у господарських справах. Радіє бабуся успіхам Ангеліни, яка навчається у Польщі, випускниці Вікторії, котра мріє стати лікарем та Антона, який хоче пов’язати своє майбутнє із сільським господарством. А ще двох школярок – Каміли і Злати.
У родині знають і шанують традиції. Кіми часто збираються разом насолодитися спілкуванням, згадати минуле і поміркувати про майбутнє. Бо вони – неначе єдиний міцний кулак, рушійною силою якого є старійшина Надія Кім – закохана у квіти, працелюбна і мудра бізнес-леді.
