Стартував черговий тиждень карантину у навчальних закладах Золотоноші. Більше десяти днів тривають жорсткі обмеження для мешканців нашого міста. 25 березня в Україні оголошено надзвичайну ситуацію і продовжено карантин до 24 квітня. Як намагаються містяни пристосувати своє життя та діяльність в умовах самоізоляції – розповідають наші співрозмовники.
Кіра Яронна, учениця 3-Б класу:
- На карантині мені зовсім не подобається. У школі набагато краще, бо там мої друзі, там наша вчителька Ірина Михайлівна. А вдома - одні завдання. Роблю їх кожного дня, бо мама ж усе-усе перевіряє. Якщо чогось не розумію, пояснює спочатку мама, а тоді однак телефоную до вчительки. Вмикаю вайбер, щоб її бачити: мені так легше зрозуміти пояснення. Ще дивлюся відеоуроки. Знаю, що у світі зараз дуже багато людей хворіє. Мию руки протягом 30 секунд і їм різноманітну їжу, щоб не занедужати. На вулицю виходжу тільки в масці. Сумую за друзями, з днем народження тепер вітаю тільки у вайбері.
Олександр Мозговий, водій таксі:
- Замовлень немає. Місто порожнє, за останню добу по базі було всього 10 викликів. Тарифи залишили сталими, нікому й в голову не прийшло їх піднімати - на горі не заробиш. Замовлень від населення на доставку продуктів практично немає: або ж люди не знають про таку можливість, або ж економлять гроші. Ніхто не впевнений, що це - остання дата продовження карантину. Вдалого дня, 36 і 6 вам!
Наталія Кононець, вихователька дитячої установи:
- Після оголошення карантину до садочку ходили лише 2 дні: наводили лад у групах, впорядковували наочний матеріал, іграшки тощо. Подвір’я не прибирали, бо у нас золотий двірник – Микола Ніцак. Після нього нам немає чого доробляти. Коли вийшов наказ відділу освіти про заборону збиратися групами, ми перейшли на дистанційну форму роботи. На методоб’єднанні вирішили, яку дидактику і таблиці треба виготовити, поновити. Цим тепер і займаюся. Ще ведемо зошити самоосвіти. Маємо групу у вайбері, де завідуюча дитсадком щодня скидає інформацію та нові завдання. Ще одну групу створила для батьків своїх вихованців. Вони повідомляють про стан здоров’я малечі, діляться приколами від них, тримають емоційну планку. Ось вчора одна мама написала: «Малий одягнув окуляри, всіх посадив на стільці, поставив іграшку на стіл і каже: «Ну, діти, опишіть мені машинку!»
Алла Бойко, продавець продуктового магазину:
- Із запровадженням карантинних заходів відвідувачів у нас побільшало. В основному це мешканці мікрорайону, які раніше закуповували продукти у центральних супермаркетах. Відчутний потік покупців у неділю, відколи припинив роботу ринок на Благовіщенській. Перші дні ажіотаж був на сіль, цукор, гречку, борошно фасуванням по 5 кг. Цей товар довелося замовляти частіше звичного. Цим скористалися постачальники і значно підняли ціни. Коли ж маємо договір на пряму доставку від виробника, то ціни у нашому магазині нижчі. Намагаюся заспокоїти людей, щоб не панікували, не гребли по 5-6 пачок гречки та солі, а брали за потребою.
Більшість покупців стали користуватися захисними масками або ж марлевими пов’язками. Найважче із старими, інколи вони йдуть до магазину, щоб прогулятися. Аби уникнути скупчення людей і черг, нам доводиться моторніше обслуговувати. Іноді зауважую, щоб почекали в черзі за дверима. Тішить, що хліб та хлібобулочні вироби стали отримувати з пекарні вже запакованими. Працювати у масці і резинових рукавицях важко. Але ми теж у групі ризику. Якщо лікарі можуть консультувати дистанційно, то ми людей на відстані хлібом не нагодуємо. Хворі чи простуджені - вони хочуть їсти і йдуть до магазину.
Наразі кожен з нас проходить тестування, сканування, дослідження – назвіть, як вам зручніше – на людяність, зібраність, стресостійкість, витривалість, уміння адекватно реагувати у нестандартній ситуації. Пройде час, і це пандемічне нашестя відійде, стане нашою пережитою історією. Будуть приємними чи відразними сторінки цього чтива - залежить лише від нас самих.
