Ми з Вадимом одружені вже 6 років. Обоє мріяли про велику сім’ю, але довго я не могла завагітніти. Тато спочатку жартував: «Немає на вас Юльки, вона б із своїм кількагодинним відключенням світла відразу б підняла народжуваність». Але коли спливали місяці, а потім і роки рідні вже вели себе стриманіше. Розуміли, що жарти в цій ситуації недоречні.
Моя мама наполягла, аби ми обоє пройшли ретельне обстеження, щоб знати причину. «Зараз усе лікується. Є різні способи, щоб завагітніти. Не треба падати духом!» Численні аналізи столичної клініки підтвердили, що ні у мене, ні у Вадима абсолютно ніяких проблем немає, ми повністю здорові.
- Любі мої, - сказав на прийомі старий професор, знявши окуляри. – Просто, ще не час. Не пришвидшуйте події і не поспішайте поперед паровоза.
Все частіше мій погляд зупиняється на малечі. Он матуся тягне синочка за руку, а він плаче, бо хоче ще годувати голубів крихтами хліба. «Ні, мій би не плакав! Навіщо травмувати дитину? Можна ж з ним домовитися і пояснити, що коли пташка багато з’їсть – у неї болітиме животик!» Присіла на лавку біля фонтанів. Так приємно дзюркотить срібляста вода, струмені іскряться проти сонечка. П’ятирічне дівчатко полоще рученята у чаші водограю.
- Відійди! Все плаття вже мокре! – підбігає сердита матуся.
Не встряю у ситуацію. Хоча за інших обставин обов’язково б зауважила: “А ви знали, куди йдете з дитиною? Не могли взяти запасний одяг?» Ну, вибачте, така в мене натура, мені до всього є діло.
Але нині не той випадок. Я – вагітна! Для кого такий стан довгоочікуваний і вистражданий – той мене зрозуміє. До дрібниць пам’ятаю ту мить, коли на тесті вималювалися дві яскраво-червоні смужки. Зізнаюся, розплакалася. Чоловік побачив мене у сльозах і кинувся втішати: «Олю, рідна, ну не треба так реагувати. Усе буде добре. Я ж тебе так кохаю. Дасть Бог, у нас все вдасться». А я ніяк не можу спинити невблаганні солоні потоки, що струменять по обох щоках.
- Дивися… - спромоглася протягнути йому тест, який кардинально змінює наше життя.
Вадим довго дивиться на експрес-смужку, для чогось крутить її на всі боки, перевертає, піднімає до світла.
- Невже? – запитує мене і два його глибокі сині озерця починають наповнюватися вщерть непередбаченим припливом.
Потім він підхоплює мене на руки і починає крутити по кімнаті, але миттю завмирає і питає:
- У тебе голова не крутиться? Тебе не нудить? А чого тобі хочеться з’їсти?
Він не чекає відповіді, біжить у передпокій, починає гарячково вдягатися.
- Я у маркет. Що тобі купити?
Починаю сміятися з його шокової реакцій. Це його стопорить, і він повертається в дійсність. Теж сміється, сам із себе. Але до маркету таки пішов, згодом, коли емоції вляглися. Купив тістечок і безалкогольного шампанського: для святкування нового етапу в нашому житті.
За два місяці ми поїхали до батьків сповістити приємну новину.
- Так довго чекали-чекали, а тепер будемо з тобою дід і баба, - пожартував тато. Мама, звичайно, розплакалася.
- Я вже усім святим по п’ятому кругу свічки в церкві ставила, - зізналася вона.
Та найцікавіше відреагувала Вадикова бабуся. Точніше, це була не одноразова реакція, а ситуація взята під контроль на пів року. Вона телефонувала чи не щодня, продукуючи щоразу нові повчання.
- І не смійся з мене, - казала онукові, який пирскав у слухавку, - я життя прожила, трьох дітей на ноги поставила, вас, онуків вигляділа, і правнука хочу діждати здорового, красивого і розумного.
А щоб її правнук (звідки вона це взяла, адже ми й самі ще не знали стать своєї дитини) був красивим, мені треба дивитися тільки на гарних людей.
- Скажи Олі, хай не здумає стригти волосся до пологів, бо воно є джерелом життєвої енергії, і його обрізання може забрати силу у майбутньої дитини або нашкодити їй, - повчала. – Та хай менше «тігрує» (бабусин сленг – сердиться), щоб хлопчик спокійним був.
За її народними віруваннями, мене не дозволялося користуватися косметикою, накладати макіяж. Я навіть не вникала, чим це загрожує. Мені хотілося бути красивою, привабливою, адже я готувалася стати мамою. Я щиро насолоджувалася своїм станом, бо так довго про це мріяла. Тим паче, майже усі вагітні у жіночій консультації були з макіяжами.
- Хай у неділю не в’яже, щоб маля не було пуповиною обвите, - бабусине насилля не знало меж. Ми вже й не звертали увагу на її забобони. Просто з поваги Вадим брав трубку і мовчки слухав чергову нісенітницю.
Якось ми заїхали до неї в гості. Вона була дуже рада, що «стару уважили».
- Дай-но я на тебе роздивлюся, - бабця Уляна всілася напроти мене і взялася розглядати моє обличчя, прискіпливіше за будь-яке УЗД. – Ніс у тебе, як картоплина зробився, і лице розпливлося. Дівчинка у вас буде, а у мене правнучка. Бо картина ясна: донька красу у матері забирає.
А потім бабуся підтвердила свій вердикт щодо статі, бо «живіт круглий і низько». Погостювали, провела нас до воріт. Я мимохідь потяглася за гроном винограду, що виблискував на сонці.
- Куди! Не руш! Вадику, зірви їй і дай, - наказала. – Бо від краденого у дитяти родима пляма лишиться.
Хух! Ну й бабця! І як тільки в тій голові усі прикмети потовплялися?! Але ми не перечили. Бо були трохи приголомшені її точним діагнозом, адже вже знали, що чекаємо нашу Богданку.
Після цього я вже стала зважати на бабині перестороги. Хай не на усі без винятку, але все ж дослухалася. Як мені не кортіло у магазині дитячого одягу придбати набір для новонароджених у пологовий, стрималася. «Наперед не можна!» Однак сфотографувала і переслала адресу магазина та набір Вадику на телефон. Як каже баба Уляна: «Народ дурного не придумає. Перевірено віками!»
Після пологів до команди спротиву ми підключили батьків Вадима. Бо вагітність – це одне, а от бабусині повчання щодо вигодовування, виховання «доки поперек ліжка лежить», сповивання – це вже занадто. А щоб акція мала характер толерантності спільно із свекрами вигадали переконливу відмазку: «Не телефонуйте, бо Богданка (Оля, Вадим) спить».
Цілковитий штиль дзвінків та надмірної опіки настали, коли чоловікові батьки привезли бабу Уляну відвідати правнуку. Богданці на ту пору вже виповнився місяць. «Тьху, яке погане! Тьху, тьху на тебе!» Я аж оніміла від її реакції на доньку.
- Це так треба завжди говорити, щоб не наврочити, - пояснила. – Щоб, не дай боже, не пробігти поганим оком по дитині, бо тоді вередуватиме й не спатиме.
Баба виставила на стіл пляшечку з водою. «Свячена, - додала. – До хрестин – найкращі «ліки» від порчі та пристріту».
У мене промайнула думка: невже і я отак повчатиму своїх онуків? Дай Боже, дожити і діждати! Мабуть, не буду.
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
