До десятки кращих лікарів, яких обрали черкащани під час голосування у фейсбуці, потрапив і лікар загальної практики, сімейний лікар КНП «Золотоніський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» Віктор Скорик. Кожен з медиків, хто увійшов до ТОП-10, отримав п'ять тисяч гривень із рук голови Черкаської обласної держадміністрації Олександра Скічка, а також грамоту і подяку.
Напередодні професійного свята медиків ми вирішили ближче познайомитися з Віктором Андрійовичем і розповісти про нього читачам Золотоноша.City.
Серед пацієнтів Віктора Скорика – мешканці Золотоноші, Черкас та Києва
Неважко здогадатися, звідки родом Віктор Скорик, якщо звернути увагу на його прізвище. Вірно, із cела Скориківка, що на Золотоніщині. Тут закінчив восьмирічку з похвальним листом, звідси торував шлях у медицину. З дитинства мріяв бути схожим на сільського фельдшера, якого шанобливо зустрічали в кожній оселі і котрий поспішав у будь-який куток села, стискаючи в руках свій саквояжик. Спочатку було Корсунь-Шевченківське медучилище, згодом – Черкаське, а вже потім, після практики фельдшером виїзної бригади на Черкаській станції швидкої допомоги, − Дніпропетровський медінститут.
В аудиторіях альма-матері зустрів свою долю. Його майбутня дружина Людмила була колгоспним стипендіатом стоматологічного відділення. Після закінчення інституту у 1987 році молоде подружжя лікарів, маючи уже 3-річну донечку Олю, приїхало працювати до села Березове на Дніпропетровщині. Молодих спеціалістів у селі чекали з нетерпінням: для них обладнали амбулаторію, облаштували зразкові умови праці, виділили житло. Проте, відпрацювавши необхідні 3 роки, через хворобу батька Віктора Андрійовича, Скорики змушені були переїхати на Золотоніщину. І от з 1991 року він очолив колектив Коробівської амбулаторії: став головним лікарем, водночас терапевтом і педіатром. Тут народилася друга донька Аліна.
Крізь руки Віктора Скорика пройшло не одне покоління коробівчан, вільхівчан та кединогірців. І зовсім не дивує, що угоду з лікарем уклали не лише сільчани, а й мешканці Золотоноші, Черкас та Києва.
– Географія проживання моїх декларантів – широка. Звичайно, з міськими пацієнтами працюємо в телефонному режимі, проте перший огляд завжди проводжу очно, в амбулаторії, − пояснює лікар. – За 45 років трудової діяльності всяких випадків траплялося у практиці. Найбільш пам’ятні 2 епізоди. Перший був ще на Дніпропетровщині. Бригада майстрів пробивала гідросвердловину, але трапилося нещастя. Мене забрав на авто інженер з техніки безпеки. Дорогою розповів, що двоє спеціалістів один за одним впали до викопаної шахти. Можливо, їх вдарило струмом. Та на місці події з’ясувалося, що в ямі без свідомості перебувало четверо людей. Усі підведені комунікації обрубані. Інженер став опускатися в шахту, у нього запаморочилася голова. Я силою дістав його з драбини, здогадавшись про витік підземних газів. Але четверо людей поплатилися власним життям.
Про другий, ще свіжий випадок, Віктор Андрійович розповідає більш емоційно. Нещастя трапилося з односельцем. Ситуація чимось схожа на недавню на чемпіонаті Європи з футболу з Крістіаном Еріксоном. Зателефонувала дружина і сказала, що чоловік скаржиться на біль у грудях. Прибіг до них. Пульс слабий. Нітрогліцерин під язик. Кардіограму на місці. Серце працює неритмічно, нитка переривається. Викликали «швидку». На підмогу ще місцеву медсестру. Вдвох стали реанімувати хворого. Ввели адреналін. «Швидка» із Золотоноші прибула за пів години. Транспортували чоловіка до Черкаського кардіоцентру. Хірурги провели шунтування. Так подарували коробівчанину ще один шанс на життя.
«Коробівці пошастило мати такого спеціаліста»
З Віктором Скориком Говоримо про реформу медицини, підступну пандемію коронавірусу, лабораторне походження інфекції, ПЛР-тестування, вакцинацію та інші важливі теми. Але, гадаємо, що краще за самого лікаря про нього розкажуть його пацієнти. Відклавши хто масаж, хто огляд бджолосімей, а хто особистий прийом, коробівчани з великою шаною доповнили портрет місцевого ескулапа.
Лідія Береза:
– Наш лікар – прекрасна людина. За весь час роботи він жодного разу не порушив робочий графік. Дуже дисциплінований. Ніколи ні на кого не підвищив голос. Наскільки толерантний. У будь-якій ситуації зберігає спокій. Бозна, що в нього там у душі твориться, але вигляду не подає і цим заспокоює нас. Своїм спокоєм він вселяє надію. Мій син живе в Черкасах, але договір він заключив з Віктором Скориком і для себе, і для своїх дітей. Він у нас уже пенсійного віку, але хочемо, щоб ще працював. Виконуємо усі його рекомендації, бережемо нашого лікаря.
Сергій Сало:
– Віктор Андрійович уже більше 30 років у селі. Своя людина. Мабуть, уже немає тієї хати, де він не побував би десятки разів. Скажу так: Коробівці здорово пошастило мати такого спеціаліста. Чуйний, компетентний фахівець. Якщо Скорик поставить діагноз, то він на 98% точний. Медики Золотоніської лікарні вердикту нашого лікаря довіряють повністю. Він так налагодив роботу у колективі, що той працює як найточніший механізм. Зараз побільшало клопоту через коронавірус. Однак, Віктор Андрійович, попри зайнятість і втому, на особистому контролі тримає стан хворих, приїде, огляне, навіть через «не можу». Хотілося б, щоб у нашій амбулаторії залишився лаборант. Для нас це дуже важливо.
Петро Близнюк:
– Віктор Скорик – по-справжньому сімейний лікар. Вже не одне десятиліття працює у Коробівці. Став рятівником, захисником і порадником не тільки для родин коробівчан. Його знання, досвід і талант допомагають людям вистояти і в нинішній непростій ситуації.
Ніна Цибуля:
– Двома словами про нашого лікаря й не скажеш. Відкладаючи своє на потім, він спішить на допомогу людям і раннього ранку, і пізнього вечора, і серед ночі. Для нього немає різниці − чи то старий, чи малий. Хворий – значить потрібно звести людину на ноги. Завжди підтягнутий, свіжий, охайний. Навіть своїм виглядом змушує інших тримати планку, не розклеюватися, не нидіти, не піддаватися песимізму і хворобі.
Своїми ліками Віктор Скорик обрав трудотерапію. Його часто можна побачити у власному саду чи на городі. У такі хвилини відпочиває від людського болю. А ще він свято вірить у прихід молодого покоління в медицину, у потаємних куточках душі сподіваючись, що серед юних спеціалістів буде бодай один з його внуків.
***
Слідкуй за нами у Facebook та Instagram, щоб нічого не проґавити.
