Сьогодні, 17 травня, – такий собі День народження інтернету. До цього дня існувала електронна пошта, новинні розсилки і перекачування файлів. А 17 травня 1991 року було затверджено стандарт для сторінок WWW (англ. WorldWideWeb). Як ставляться у Золотоніській громаді до інтернету та як використовують його у повсякденному житті?
У 1998 році католицька церква визнала всесвітню мережу скарбницею людського знання. Чи відповідає вона наразі висловленій тоді довірі, чи ж то пак, давно переродилася у щось нове… і не обов’язково краще?
Жителька Золотоноші Дарина Голуб розповіла нам, що опісля роботи все її дозвілля – це саме всесвітня мережа.
– Робота вкрай негативно впливає на мій стан. Навіть коли я досхочу сплю напередодні, і ще навіть лишаються сили надвечір’ям, аби зайнятися чимось корисним та цікавим, я відчуваю, що просто не хочу. Чи ж то пак, не можу. Кортить плюхнутися на ліжко, загорнутися у ковдру і задрімати, − нарікає дівчина.
У свої вихідні Дарина сповнена сил та наснаги і докладає всі зусилля, аби надолужувати втрачене за п’ять днів. Проте як же вона зараджує нудьзі та порожнечі у буденні вечори?
– Я переглядаю ролики в TikTok, Likee, часто навідуюся на YouTube. Також вся література, яку я читаю, – вона онлайн і, хай не кожен сайт потребує стабільного приєднання до інтернету, проте щонайменше один раз, аби завантажити книгу, він потрібен. Я вельми позитивно ставилася до інтернету відтоді, як вперше скористалася ним. І моя думка не змінилася. Це корисна штука, якщо користуватися розумно. Певна річ, щонайменше половина всього, що є у мережі, – відверто сміття. Але коли знаєш, що шукаєш – знаходиш. Інтернет – теперішнє і майбутнє.
Водночас Володимир Вовк із села Вознесенське, який навчається на індивідуальному плані у Черкаському національному університеті, розповідає про життя до та після тісного знайомства з мережею інтернет.
– Тривалий час про інтернет у селі і мови не йшло. Я вже майже закінчив перший курс університету, коли нарешті почала з’являтися хай не надто швидкісна, проте, принаймні, стабільна мережа. Це значно полегшило життя, адже вельми часто, коли потрібно було ретельно підготуватися до нового тижня навчання, доводилося лишатися у гуртожитку на вихідні. Бо вдома такої змоги я не отримував.
Наразі Володимир, маючи лише 22 повних роки за плечима, вісім місяців як перебуває у затишній домівці, навчаючись на індивідуальній формі. Він вже працює, використовуючи набуті за чотири роки знання з журналістики.
– Я монтую і складаю сценарії для роликів, для користувачів «Ютубу». Також інколи доводиться власноруч їх і знімати, проте це радше виняток, аніж звичність, а такі замовлення приносять хороший заробіток, − стверджує Володимир. – Пандемія аж ніяк не похитнула моєї позиції у світі, ба більше – добре її зміцнила, позаяк під час карантину перегляди на YouTube зросли, потреба у контенті – аналогічно, а якісних послуг у цій сфері лишилося майже стільки, скільки і раніше. Вся робота, себто обмін готовими даними і сировиною для них, а також спілкування щодо тих чи інших проєктів і коректив у планах, – все це інтернет. На щастя, поштових голубів кілька років тому позбулися, − жартує хлопець.
Володимир поєднує свою віддалену роботу з навчанням, і все це стало можливим та відбувається лише завдяки всесвітній мережі.
***
Слідкуй за нами у Facebook та Instagram, щоб нічого не проґавити.
