Життя в нових, карантинних умовах, вимагає змін. Зміни в усьому: харчуванні, робочому графіку, побуті, спілкуванні. Добре, якщо вони торкаються лише нас особисто. А коли від них залежать брати наші менші? Як бути їм, коли, не дай Боже, до когось таки дістанеться вірус, коли клята хвороба звалить з ніг? Чи розглядали золотонісці варіант виходу з критичної ситуації? Чи підготували план «Б» про всяк випадок?
Альона Коваль:
- У нас 5 біглів: Юджин, Амур, Ріоріта (по-домашньому Роза), Адея і Фелічіта (Рижуха). Як тільки ввели карантинні обмеження, ми відразу запаслися кормом для своїх собак. Разом з чоловіком вже обмізкували план «Б», якщо хтось у сім’ї захворіє. Нині на вулиці тепло, тож собаки можуть гуляти і у вольєрах. Годуємо їх двічі на день – рано-вранці та ввечері. Справитися з цим можуть батьки або друзі-собачники. Наші улюбленці - дуже рухливі, активні. Їх треба постійно вигулювати. Та ми спокійні, друзі знають, як це робити, щоб біглі лишилися задоволеними і здоровими.
З чого почалося моє захоплення? Якось родичі – професійні експерти-кінологи -передавали через мене документи, вкладені у красиву чорну папку із зображенням бігля. Практична тека мені дуже сподобалася, я стала використовувати її щоденно. І щоразу перед очима була картинка цієї собаки. Бажання торкнутися до неї, погладити стало непереборним, і ми купили 5-місячного Юджина. Незабаром у нього з’явилася подружка – 1,5-місячна дівчинка Адея. Згодом привезла 1-річну Розу з Одеси потягом, яку побачила через інтернет. У Дніпровському розпліднику купили Фелічіту, їй було 2 роки. Вона народила нам Амурчика. Не можна когось любити більше, когось менше – вони ж, як власні діти! Дуже красиві. І розуміють це. Стали брати участь у виставках. Усі вони у нас – чемпіони. Уміють показати себе. Це круто! Затягує. Завдяки своїм біглям побувала в багатьох куточках України. Виставки – як наркотик: спробував раз і вже без цього не можеш жити. Це спілкування з такими ж закоханими у собак людьми, враження, емоції. Розочка стала віце-переможницею у Кропивницькому, де було близько тисячі собак. Це велика гордість. Навесні планували поїздку у Грузію на виставку, але карантин зруйнував наші плани.
Ольга Брикун:
- У нас велика родина: 3 дітей – донька-студентка і 2 сини 13 і 10 років, 3 дорослих і 10 собак. Тримаємо власний розплідник. Цуценят біглів, американських кокер-спаніелів ми даруємо друзям або продаємо. В інстаграмі створили групу таких, як ми людей, «хворих собаками», котрі й не збираються від цього лікуватися. Там бачимо фото наших «подарунків», які підросли. Тож, якщо припустити, що захворію, то маю 2 варіанти для своїх собачок: їх доглядатимуть рідні або друзі-знайомі з інстаграму. Запасли 200 кілограмів м’яса – вистачить на 3 місяці. Є крупа для каші. Найперше подбали про своїх тварин. Бо їх любить вся сім’я. За кожним піклуємося. Нещодавно одна з них не могла розродитися. Хоча чоловік ветлікар, але в домашніх умовах не могли допомогти собачці. Їй в лікарні робили кесарів розтин. Стрес був для всієї родини… Я виросла на 9 поверсі однієї з черкаських багатоповерхівок. Мати власну собаку – мрія дитинства. І лише зараз вона здійснилася. Десятикратно!
Григорій Примак:
- Для своїх улюбленців заготовив корм на місяць – 2 мішки круп і мішок сухого корму. Маю для них окремий холодильник з іншими продуктами. У мене 3 собаки, серед яких - 13-річна німецька вівчарка. Усі вони дресировані, розумні. Будь-хто з членів родини зможе погодувати їх за моєї відсутності. Але (стукає по дереву) нехай хвороба обходить стороною. Заразитися від домашньої тварини, як стверджує лікар Комаровський, людина не може. А от «нагородити» коронавірусом улюбленця - цілком допустимо. Щоб цього уникнути, варто дотримуватися санітарно-гігієнічних норм. Перервати ланцюжок поширення інфекції.
Дарія Олексієнко, 17 років:
- Моя Джуна - чистокровна німецька вівчарка. Мама з татом подарували її мені на день народження. Це було маленьке 2-місячне пухнасте цуценятко. 21 квітня їй виповниться 2 роки. Я мріяла про власну собаку дуже давно. Люблю й інших тварин - коней, котів. Заради Джуни облишила стрільбу з лука, якою займалася серйозно. У сім місяців почала водити собаку на заняття. Пройшли початковий курс дресирування. Під час іспиту кінолог з Києва присудив нам 1-е місце. Джуна володіє трюковим дресируванням. Знає дуже багато команд, зокрема: до мене, поруч, сидіть-стоять-лежать. Зараз опановуємо загальний курс дресирування. Закінчую 11 клас. Хочу вступити у вуз недалеко від дому, щоб частіше приїздити до Джуни. Без неї вже не уявляю свого життя. Сподіваюся, що коронавірусна біда нас не торкнеться. Все ж, на всяк випадок, доручу свою улюбленицю батькам. Вони її теж люблять. Вона це відчуває і довіряє їм. Чим, як і коли її годувати, мама з татом знають. Коли їздила на змагання, завжди залишала Джуну на рідних.
Едуард Л.:
- У нас дві німецькі вівчарки – Крос і Ріка. У мене - своя, у дружини - своя. Запасли для них пів холодильника м’яса. Маємо ще пів мішка корму. Хтозна на скільки затягнеться карантин, не вистачить – будемо докуповувати. Доручити своїх вихованців можемо тестю з тещею, допоможуть куми, сусіди. Живемо у приватному секторі, вівчарки гуляють у вольєрі. Платити ними за комунальні послуги – це ідіотизм. У людини, що таке бовкнула, порожня голова, тим більше, душа. Щодо вигулу собак на час карантинних обмежень, то у нас графіка нема. Ми нагулюємося на роботі, а Крос і Ріка – у відкритому вольєрі на свіжому повітрі цілий день.
Гадаю, ви помітили, що майже усі співрозмовники розповіли про завчасно підготовлений запас продуктів для своїх тварин. Що кожен з них довірить свого друга рідним, друзям, сусідам. І жоден не обмовився про тимчасовий притулок (хоча їх і немає в місті) чи зміну місця проживання собаки, знаючи, що це - стрес для улюбленця. Не говорячи вже про можливість розрахунку за комуналку членом родини, якими господарі вважають своїх біглів, вівчарок, кокер-спаніелів.
