Напередодні новорічних свят до редакції Золотоноша.City завітали мешканці одного з віддалених мікрорайонів Золотоноші – Струнківка, щоб поскаржитися на захаращеність території, що у народі отримала назву «струнківське поле». Вони ледве стримували емоції, розповідаючи про те, що стало «творитися» на цій землі після того, як міська влада віддала її місцевим АТОвцям. Доглянуті колись площі, на яких містяни обробляли городи, перетворилися на страшні зарості з бур’янів і хащ, тут повзають гадюки і навіть бігають дикі звірі. Страшно ходити, а дітям доводиться струнківською дорогою прямувати до школи.
Дійсно, у 2017 році на прохання членів спілки учасників АТО і волонтерів міська рада розпочала здійснювати заходи з метою надання кожному бажаючому з числа цієї категорії населення по 10 соток землі в межах міста під будівництво житлових будинків. І вже на початку 2018-го відповідно до поданих списків та заяв надала дозволи на розробку проєктів землеустрою з подальшим їх затвердженням і передачею земельних ділянок у приватну власність.
Головний архітектор Золотоноші Ігор Веснін пояснює:
- Міській раді був наданий список учасників АТО, які виявили бажання отримати земельні ділянки під будівництво на так званому «струнківському полі». Між собою вони умовно поділили ці наділи. Сесія міської ради ухвалила відповідне рішення. Наразі ситуація така. Близько 40 відсотків з числа претендентів отримали на руки рішення міської ради, частина з них - узаконили своє право власності, дехто - просто поклав його під сукно. Ще 30 відсотків людей із того списку навіть цього не зробили, так і не забравши рішення. Були й такі, хто відмовився від землі на користь своїх побратимів, повідомивши про це міській владі.
Голова громадської організації «Золотоніська спілка учасників АТО та волонтерів» Леся Шкурко не може зрозуміти, чому до цих пір більшість з числа колишніх захисників, які до цього виявляли активне бажання отримати землю під забудову, так і не довела цю справу до кінця:
- Коли сесія міської ради ухвалила рішення, ми організували збори і, щоб оформити документацію, запропонували членам нашої спілки скористатися послугами спеціалістів земельного відділу, які були тоді присутні, на власний вибір. Різниця була в оплаті. Навесні минулого року до нас у спілку приходила делегація людей, які обробляли на тому місці городні ділянки. Хотіли дізнатися, чи можуть це робити і далі. Я тоді пояснила, що поки учасники АТО оформляють документи, вони можуть саджати городи. І навіть якщо вийде так, що хлопці вже узаконили свою власність, а урожай не зібраний, ніхто на нього не претендуватиме. АТОвці завжди з повагою ставляться до чужої праці.
Наразі плануємо організувати повторні збори, щоб ще раз розставити усі крапки над «і». Але ж не можемо ми дорослих людей водити за руки по інстанціях. Кожен з них має особисто піти до земельного відділу, щоб довести цю справу до логічного завершення. Якщо ж хтось не хоче цього робити, повинен віддати землю тим, хто щось на ній робитиме, а не влаштовуватиме безлад.
А що про цю ситуацію думають самі учасники АТО? Ми зателефонували кільком членам золотоніської спілки.
Віктор Марсаков:
- Ні, свою ділянку я ще не оформив, бо лише у листопаді 2019 повернувся із зони ОСС. Що робитиму з нею далі, поки не знаю, але маю намір узаконити. Попервах у планах було поставити тут хоча б якусь тимчасову споруду.
Ігор Грешніков:
- Я оформив свою ділянку відразу, як тільки отримав на руки рішення сесії міської ради. Чому нічого там не роблю? Бо наразі точно не знаю, де саме знаходиться мій наділ. Проблема в тому, що уся земля поділена на сектори. От, наприклад, у моєму секторі знаходиться 11 ділянок, але де чия – чітко не визначено. Необхідно викликати землевпорядника, який би розставив пакільці, щоб чітко встановити межі. Ми з дружиною намагалися зібрати разом своїх сусідів по сектору, але це стало справжньою проблемою: той знаходиться у Києві, інший – не виходить на зв’язок, ще один – взагалі відмовився або не оформив документи. На мою думку, єдиний шлях вирішення питання – отримати консультацію у спеціалістів архітектурного відділу міста, щоб встановити реальну кількість тих, хто вже узаконив або дійсно хоче мати цю землю у власності, щоб згрупувати їх у кілька секторів. Потім облагородимо цю землю. Решту – нехай забирають люди, яким вона дійсно потрібна.
Богдан Пушко:
- Свої 10 соток ще не узаконив. Бо не маю часу, постійно працюю. Але вони мені потрібні. Найближчим часом попрошу своїх батьків це зробити. Тож, як тільки знатимемо конкретно, де вона знаходиться, приведемо її до ладу. Вважаю, усім АТОвцям варто зібратися разом, щоб вирішити цю проблему.
Наостанок Леся Шкурко звернулася з проханням до усіх членів громадської організації з тим, щоб нарешті визначилися зі своїм остаточним рішенням щодо долі земельних наділів на «струнківському полі» і виходили на зв’язок, коли до них телефонують інші спілчани. Це важливо.
