Минулого місяця ми мали нагоду дізнатися, що в кожного з нас є місце, куди хочеться повертатися. Іноді це парк, де можна неквапливо пройтися знайомою алеєю. Іноді — берег річки, тиха вулиця чи батьківська хата. А буває, що «місце сили» взагалі не має координат на карті — бо ним стають люди, яких ми любимо.
У складні часи особливо важливо мати простір, де можна бодай ненадовго зупинитися, перевести подих, зібратися з помислами й відчути внутрішню опору. Для кожного вона своя. Ми зібрали думку багатьох жителів Золотоноші, де вони знаходять власне місце сили та чому саме воно стало для них особливим. Тож не можемо з вами не поділитися другою частиною нашого натхненного рідним краєм матеріалом.
Крупське — місце, де говорить родинна пам’ять
Для директорки академічного ліцею імені Михайла Драй-Хмари Алли Павленко «місце сили» — це особливий простір, де можна відновити внутрішню рівновагу, наповнитися енергією та натхненням, побути в тиші й замислитися над важливими речами.
-
- У самій Золотоноші я не можу виділити якесь одне місце, яке б назвала своїм особливим куточком. Колись без вагань відповіла б, що це батьківський дім, де минули мої дитячі та юнацькі роки. Саме там народжувалися найтепліші спогади. Проте з часом життєві обставини склалися так, що родині довелося продати цю квартиру, а батьки переїхали до іншого помешкання. Разом із цим змінилося й моє сприйняття рідного дому. Однак є місце на Золотоніщині, куди мені хочеться повертатися знову і знову. Це село Крупське. Для мене воно є не просто населеним пунктом на карті, а місцем, де бере початок історія моєї родини. Саме сюди колись переселилися мої предки по батьківській лінії із Запорозької Січі. Відтоді в цьому селі почала формуватися історія нашого роду, а його вулиці та краєвиди стали частиною сімейної пам’яті. Особливий зв'язок із цим місцем я відчуваю також завдяки своїм бабусям. У дитинстві майже кожне літо я проводила в них у гостях. Тоді мені здавалося, що сільське життя надто повільне й одноманітне. Як і багатьом дітям, мені хотілося швидше повернутися до міста, друзів, розваг і комфортного життя. Я навіть не замислювалася над тим, наскільки цінними колись стануть ці спогади.
Тепер Крупське асоціюється з родинним теплом, безтурботним дитинством і людьми, яких уже немає поруч. Знайомі вулиці та краєвиди повертають до минулого й нагадують про власне коріння.
-
- Тут кожна вулиця, кожен двір і краєвид нагадують про минуле та допомагають відчути нерозривний зв’язок із власним корінням. Саме тому, повертаючись сюди, я відчуваю особливий спокій і гармонію. На щастя, будинки моїх бабусь і досі належать нашим родичам, тому я маю можливість приїжджати сюди та знову відчувати цю особливу атмосферу. На жаль, останні п'ятнадцять років такі візити здебільшого пов'язані з поминальними днями. Проте навіть за таких обставин Крупське залишається моїм місцем сили.
Для Алли Григорівни сила Крупського — не лише у тиші, природі чи сільських краєвидах.
-
- Сила цього місця полягає не лише в його красі чи спокої, а насамперед у пам’яті про рідних людей, історію сім’ї та відчутті приналежності до свого роду.
Батьківська хата, яку не відпускає пам’ять
Для Миколи Ніцака особливим місцем стала батьківська хата та околиці, де минуло його дитинство. За словами чоловіка, у кожної людини є місце, яке вона вважає своїм особливим куточком.
-
- Після закінчення школи та отримання атестата про середню освіту я поїхав із Золотоноші здобувати вищу освіту в іншому місті й відтоді постійно тут не проживав. Тому для мене таким особливим місцем є батьківська хата та околиці, де я народився, виріс і провів свої юнацькі роки.
Йдеться про район початку вулиці Шевченка — від залізничного переїзду в напрямку Згарів. Тут минули його дитинство та юність. Це місце має для родини глибоку історію. Ще до революції тут жила бабуся Миколи. Її хата не пережила вересень 1943 року — будинок, як і багато інших на цій вулиці, спалили німецькі війська під час відступу.
-
- Згодом на тому самому місці збудували нову оселю, у якій я народився і виріс. За хатою, в напрямку до заболоченого берега, простягався фруктовий сад, а далі - город, що межував із територією водокачки. Моє дитинство мало чим відрізнялося від дитинства більшості дітей того часу: навчання в школі, допомога батькам по господарству, догляд за домашніми тваринами та робота на городі. А розваги були простими, але щирими. Влітку це річка, ліс, гриби та футбол із друзями. Взимку - хокей на льоду замерзлих водойм, що утворилися на місці торф'яних кар'єрів, а ще лижі та санчата. Усі ці спогади неймовірно важливі для мене. Дитинство є чи не найкращим періодом у житті людини. Саме тоді формуються найтепліші спогади про Вітчизну, батьківський дім, шкільних друзів і все те, що супроводжувало нас у роки дорослішання. Особливо гостро це відчувається тоді, коли більшу частину життя проводиш далеко від рідних земель.
-
- Проте, незважаючи на всі зміни, це місце й досі має для мене особливу енергетику. Тут оживають найкращі спогади, а теплі згадки про дитинство й рідну домівку зігрівають душу.
Тиша серед природи, де можна почути себе
Для Людмили Білостоцької, бібліотекарки Золотоніської спеціалізованої школи №1, місце сили — це простір, який не привертає уваги. Навпаки — тихий, непомітний, схований від чужих поглядів.
-
- Золотоноша- хоч і невелике місто, але доволі гамірне. Тому, коли хочеться відсторонитися від щоденних турбот і шуму навколишнього світу, я шукаю затишок на природі. Саме там я можу по-справжньому розслабитися й відновити сили. Неважливо, де саме- біля води, серед дерев чи високо у горах. Природа завжди знаходила спосіб допомогти мені зупинитися, перевести подих і на деякий час забути про метушню. Достатньо почути шелест листя, спів птахів або відчути легкий подих вітру, щоб на душі стало спокійніше. Для мене природа є джерелом натхнення та внутрішньої рівноваги. Вона нагадує, що навіть у найскладніші періоди потрібно знаходити час для відпочинку та турботи про себе. Саме тому моє місце сили- це будь-який куточок природи, де можна побути наодинці зі своїми думками, відчути гармонію та набратися сил для нових звершень.
Бо, переконана Людмила, кожна людина має або неодмінно знайде своє місце сили. Іноді воно зовсім поруч — потрібно лише дозволити собі зупинитися й помітити його.
-
- Адже такі місця допомагають нам залишатися собою, не втрачати внутрішню опору та знаходити світло навіть у непрості часи. Тож цінуйте людей і місця, поруч із якими ви почуваєтеся справжніми, щасливими та спокійними.
«Маленька та хороша моя Золотоноша»
Для військового пенсіонера Віктора Фурдиги немає в Золотоноші однієї конкретної точки, яку можна було б назвати місцем сили.
-
- Для мене таким місцем є все місто загалом. Кожна його вулиця, знайомі краєвиди та люди, які тут живуть, створюють особливе відчуття дому, яке неможливо замінити нічим іншим.
-
- За її тихими вулицями, знайомими обличчями та особливим затишком. Тоді ще раз зрозумів, наскільки сильно люблю своє місто і як багато воно для мене означає. Мабуть, найбільша цінність Золотоноші для мене — це люди. У дитинстві я пам’ятаю, як до мами постійно приходили родичі, друзі, сусіди та знайомі. Наш дім завжди був сповнений розмов, сміху та тепла. Минув час, і тепер уже до мене приїжджають діти та маленький онук. Саме ці зустрічі, спілкування з рідними та відчуття сімейного затишку дають мені найбільше сил і натхнення.
Є в його пам’яті й інші особливі факти.
-
- Однією з важливих постатей був мій учитель — Іван Семенович Дробний. Після вступу до Спілки письменників України він часто цитував слова: «Маленька та хороша моя Золотоноша». Ця фраза мені дуже близька. Символічно, що сьогодні вулиця, на якій я живу, носить його ім’я. Щоразу, коли бачу цю назву, згадую свого вчителя та його любов до рідного краю.
Не менш важливі для Віктора місця його дитинства.
-
- Колись був у нас район, який називали «Карусель» (у кінці вулиці Івана Дробного – колишня Пушкіна). Сьогодні там уже стоять житлові будинки, а колись це було місце зустрічей місцевої молоді. Ми збиралися там після школи, спілкувалися, будували плани та просто насолоджувалися безтурботною юністю. Тепер, проїжджаючи повз, я щоразу згадую ті роки й ділюся цими історіями з дружиною та дітьми.
Таких спогадів у нього — десятки. Майже кожна вулиця чи знайомий куточок Золотоноші пов’язані з певним епізодом життя, людиною або важливою подією. І саме з цих маленьких історій, переконаний Віктор, поступово формується велика любов до рідного міста.
-
- Після закінчення військового училища мені пропонували продовжити кар’єру в іншому місці. Проте я свідомо вирішив повернутися до Золотоноші, щоб жити й служити тут.
І за свій вибір жодного разу не пошкодував.
Сьогодні багато молодих людей мріють виїхати до великих міст, вважаючи, що там більше можливостей і цікавіше життя. Можливо, це природно. Але з віком приходить розуміння того, що справжня цінність не завжди вимірюється розмірами міста. Вона — у людях, спогадах, рідних вулицях і відчутті, що саме тут твій дім. Для мене таким місцем була і залишається Золотоноша — маленька та хороша.
Місце сили, де цвітуть улюблені квіти
-
- Саме тому найбільше задоволення я знаходжу серед своїх квітів. Мій двір - це місце, у яке вкладено багато любові і праці. Тут ростуть мої улюблені квіти, за якими я доглядаю протягом усього року. Мені подобається спостерігати, як із маленького паростка поступово з’являється квітка, що згодом прикрашає подвір’я своїми барвами. Робота в саду допомагає мені відпочити душею та забути про щоденні турботи. Найбільше люблю ранкову пору. Коли місто ще тільки прокидається, а навколо панують тиша і спокій, я виходжу на вулицю та насолоджуюся красою. У цей час повітря особливо свіже, на пелюстках блищать краплинки роси, а спів пташок створює неповторну атмосферу. Саме зранку я відчуваю справжню гармонію з природою. Ці хвилини спокою дають мені сили та настрій на цілий день.
Та є у цьому дворі ще одна особлива складова — онучка. Її візити щоразу ніби змінюють простір і наповнюється дитячим сміхом.
-
- Коли вона поруч, двір стає ще затишнішим і теплішим. Її усмішка та сміх наповнюють кожен куточок радістю. Саме у такі моменти я розумію, що справжнє щастя полягає не лише у красі.
Її місце сили не є відомою пам’яткою чи мальовничою туристичною локацією.
-
- Для мене місце сили- не якась відома пам’ятка чи мальовничий краєвид. Це мій рідний двір, де квітнуть улюблені квіти, панує ранковий спокій і де поруч знаходяться найдорожчі люди. Саме тут я знаходжу мотивацію радіти кожному новому дню.
Місце сили не обов’язково можна знайти на карті
Історії наших співрозмовників виявилися дуже різними. Для одного місцем сили став молодіжний центр, який допоміг знайти друзів, улюблену справу та впевненість у собі. Для іншого — село предків, де через десятиліття вдалося відчути зв’язок із власним корінням. Для когось — парк і морозиво з донечкою. Для когось — батьківська хата, дитячі спогади й знайомий краєвид, який майже повністю змінився з роками.
А для когось місце сили взагалі не має конкретної адреси. Бо, можливо, ми шукаємо не стільки місце, скільки стан, у якому нам добре бути собою.
Іноді для цього достатньо лавки у знайомому парку. Іноді — дороги до рідного села. Комусь потрібна музика, комусь — тиша, а комусь — чашка чаю на кухні з людьми, яких любиш. Можливо, ваше місце сили теж зовсім поруч.
Потрібно лише на мить зупинитися й запитати себе: куди я подумки повертаюся, коли мені потрібно набратися сил? Можливо, відповідь здивує. А можливо — виявиться дуже простою: додому.
Марія ГУРИНА, академічний ліцей
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
