Для тисяч водіїв та подорожуючих автошлях Н-08 знайомий до кожного кілометра. Це траса національного значення Бориспіль-Запоріжжя, а з 2027 року, її кінцевим пунктом став Маріуполь. Популярний автошлях проходить через 7 областей України, серед яких і Черкаська.
Та мало хто із подорожніх вже пригадає велетенський чайник, який стояв обабіч біля повороту на село Хутори Коврайські. Це була популярна локація у 70-х роках. Вона слугувала своєрідним орієнтиром у часи, коли про сучасні навігатори ніхто й гадки не мав.
Тут зупинялися автобуси з екскурсантами по дорозі на Канів, Переяслав чи Київ. Тут відпочивали водії, котрі здолали кількасот кілометрів дороги не такими, як нині швидкісними авто. Тут можна було провести огляд свого залізного коня на естакаді чи підремонтувати незначну поломку.
Для молодят чайник слугував місцем фотосесій, перепочинку, жартів та веселощів після відповідальної офіційної церемонії.
На весільному фото 1978 року – Борис та Наталія Носенки. Вони познайомилися на першому курсі навчання у Черкаському державному педагогічному інституті, де у 1975-му обоє стали студентами. Зустрічалися протягом 3-х років, а потім вирішили одружитися. Весілля було масштабне: перша його частина проходила на Волині – звідки родом була наречена. А вже другу святкували у Золотоноші. Молодята строго дотримувалися усталених народних традицій.
-Саме тоді вони вирішили поїхати у Піщану до Чайника, - ділиться спогадами бабусі Марія Гурина. – По дорозі додому вони зупинилися біля пам’ятного знака “Танк» у Піщані, поклали квіти до підніжжя, вшанували пам’ять полеглих у визвольній війні.
Цей відомий та оригінальний архітектурний об’єкт - придорожню альтанку-криницю у формі велетенського чайника на автошляху Н-08 (неподалік повороту на с. Піщане) – збудував місцевий радгосп «Маяк» (нині СТОВ «Агрофірма «Маяк») за особистої ініціативи та керівництва тодішнього багаторічного директора , Героя України Миколи Семеновича Васильченка. Проєкт реалізували майстри, зварювальники та будівельники радгоспу. Дизайнерську ідею втілювали силами самого господарства у 1980-х роках.
Це не просто декоративна скульптура, а повноцінний кювет –криниця. Всередині споруди облаштовано свердловину з помпою, з якої кожен водій чи мандрівник міг безкоштовно набрати чистої та прохолодної питної води. Форма заварювального чайника нагадує про гостинність, домашній затишок.
Нам достеменно не відомо, коли і з яких причин гостинна локація з Чайником зникла. Можемо лише припустити, що зіграло роль фінансове обслуговування насосного обладнання або узаконення свердловини на водокористування, а можливо, небережне ставлення до народного майна. Але назва залишилася. І живе й нині.
-
-Де ви вже їдете? Ми зачекалися.
-
-Проїхали Чайник. За десять хвилин будемо в Золотоноші.
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
