Молодь – майбутнє країни. Її виховання, освіта й розвиток є одним із ключових внесків у процвітання демократичної держави.
У Золотоноші працює один із найактивніших молодіжних центрів області, який створила й щодня розвиває Оксана Черв’якова, спеціаліст служби у справах дітей, молоді та спорту:
-
— Нині це міська молодіжна громадська організація (ММГО), яка об’єднує кілька напрямів. Це БУР-осередок — волонтерство для старших, де ми майструємо меблі, проводимо толоки й освітні заходи. Є Ротаракт-клуб, який співпрацює з міжнародними партнерами: завдяки цьому ми отримали автобус для громади та велопарковки. І молодіжний центр, який системно впроваджує культуру волонтерства серед підлітків. Ми створили фактично єдиний у області комунальний молодіжний центр такого формату.
-
— У 2019 році ми подали заявку, і до нас приїхав перший табір. Два тижні ремонтували приміщення разом із волонтерами з усієї України, які жили на базі коледжу ветеринарної медицини. Так з’явилася перша молодіжна локація, — розповідає Оксана. — Простір працював до пандемії, потім ми переїхали до районного будинку культури, а у 2024 році оформили молодіжний центр як комунальну установу. Саме БУР дав нам старт і розуміння, яким має бути молодіжний простір.
За її словами, досвід табору став ключовим:
-
— Ми не лише працювали фізично, а й прожили саму ідею простору: як він об’єднує, як працює неформальна освіта, як молодь може взаємодіяти.
-
— У грудні 2024 року ми запропонували створити одинадцятий осередок БУРу в Україні, — додає вона.
Згодом у Золотоноші офіційно запрацював місцевий осередок, який очолила Ксенія Шклярова.
-
— БУР — це громадська організація, яка через волонтерів реалізує будівельні й екологічні ініціативи. Ми створили осередок, щоб мати власну команду і системно працювати в громаді. У нас дев’ять людей із чіткими ролями. Є меблева майстерня, якою опікується Сергій Мухін. Протягом року ми реалізували кілька «бурчиків»: облаштували кімнату для позашкільної роботи в третій школі, відновили меблі у молодіжній локації, зробили садові диванчики для садочка «Ромашка», відремонтували молодіжний центр і допомогли міській та спеціалізованій школі з меблями.
Ксенія наголошує: в організації немає вікових обмежень, але наймолодші – діти з 14 років – обов’язково мають дозвіл батьків, щоб брати участь у наших проєктах.
-
— Я як голова осередку не отримую зарплату, це волонтерська робота, — каже вона.
Водночас вона зазначає, що ставлення до організації змінилося з часом:
-
— Колись нас сприймали з підозрою, навіть запитували, чи ми не секта. Зараз цього немає — люди бачать результат і приєднуються. Але головна складність залишається: у всіх є робота й обов’язки, тому часу на волонтерство небагато.
Окрім локальних проєктів, команда активно проводить екоакції.
-
— Ми прибирали прибережні зони в Коробівці, збирали десятки мішків сміття. Плануємо нові толоки в інших селах. Молодь часто приєднується точково — і це зараз найпоширеніший формат участі, — зазначає Ксенія.
Серед найдавніших учасників руху — львів’янин Богдан Величко («Вуйко»), який долучився ще у 2014 році.
-
— Я так «залип» на БУРі, що вже 12 років з ними працюю. Був у всіх районних центрах уздовж колишньої лінії розмежування: Старобільськ, Сватове, Щастя, Станиця Луганська. БУР почався зі Слов’янська й Краматорська у 2014 році, щойно їх звільнили, і ми поїхали допомагати з відбудовою, — згадує він.
-
— Ми працювали у будинках, які постраждали від обстрілів, склили вікна, робили мінімальні ремонти. Часто це були родини військових або переселенці, які втратили житло. За 2–3 тижні намагалися зробити максимум можливого.
Окремо він наголошує, що робота БУРу завжди була не лише про ремонт:
-
— Ми також створювали простори для молоді. Якщо не центр, то хоча б місце, де можна зібратися. Робили меблі з палет, облаштовували території і залучали місцевих. Це було важливо — не просто приїхати і зробити, а навчити людей робити разом.
Величко згадує, що волонтерство для нього стало способом життя:
-
— Я буваю на всіх музичних фестивалях, знаю українську музику і те, що слухає молодь. І мене дуже тішить, коли на концерті Жадана діти прибігають і скачуть. Вони мусять стрибати! Бо це емоції.
Богдан Величко також брав участь у створенні культурних ініціатив у прифронтових містах:
-
— У Соледарі ми робили молодіжну студію звукозапису. І під впливом мого плейлиста — Жадан, «Гайдамаки», «Отой», «Кургани», NAZVA — місцеві музиканти почали писати українську музику. У російськомовному місті на Донеччині!
За його словами, БУР завжди мав практичну і швидку модель роботи:
-
— Волонтери приїжджали в місто і обирали 2–3 сім’ї, зазвичай пільгові: багатодітні, родини поранених або загиблих військових. Робили ремонти, які можна виконати за кілька тижнів.
-
— Ми працюємо циклами: щотижня приїжджають нові волонтери, а команда залишається на місці. Наша мета — об’єднувати громади й ламати бар’єри між регіонами, — пояснює вона.
За її словами, волонтерство поєднує практичний і освітній складник:
-
— Люди можуть просто зареєструватися на толоку у своєму місті. Ми допомагаємо організувати процес і залучити інших. Гасло організації — «Якщо не я, то хто?».
Окремий напрям — проєкт «БУР-вояки», який підтримує волонтерів, що пішли до війська.
Завершується робота організації простою ідеєю:
-
— Ми показуємо, що зміни не потребують великих ресурсів. Достатньо людей, які готові діяти разом. І ми завжди поруч, щоб допомогти це запустити.
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
