Сумна звістка прилетіла у Крупське Золотоніської громади. Спочатку взимку, коли пропав зв’язок із Валерієм Бесарабом, котрий стримував натиск російських окупантів на Донеччині. Із 19 січня 2026 року 37-річний захисник вважався безвісти зниклим. Невеличке село Крупське, де усі знають один одного до четвертого коліна, надіялися на краще. Допускали версію полону. Але у кінці травня особу військового було підтверджено за результатами ДНК-експертизи.
Червень 1988 року став для подружжя Бесарабів – Надії Олексіївни та Анатолія Володимировича щасливим: 28 числа у них на світ з’явився син Валерій. Так тривало 37 літ. Нинішній червень до скону буде асоціюватися з похованням сина, який внаслідок вогняного впливу противника із застосуванням ударного БпЛА під час виконання бойового завдання, загинув. Скупі слова сповіщення сім’ї загиблого військовослужбовця від районного територіального цетру комплектування та соціальної підтримки.
Валерій виріс у Крупському. Знав кожну вуличку і кожен закуток рідного села. Навчався у місцевій загальноосвітній школі. Літні канікули проводив зі своїми численними друзями. Допомагав батькам по господарству, був їхньою надійною опорою.
Закінчив у 2006 році Черкаський навчальний центр Міністерства аграрної політики України за спеціальністю електрогазозварювальник. Цього ж року був мобілізований. З листопада служив у селі Людівка на Вінничині в/ч А 2729 механіком взводу роти забезпечення.
19 лютого 2008 року стартувала нова сторінка у біографії Валерія. Він влаштувався оператором заправної станції. Останнє місце роботи – АЗС приватного підприємця Олександра Некрасова.
У лавах Збройних сил України з 25 лютого 2022 року. Водій обслуги транспортування ракет технічної батареї в/ч 1402.
З 1 вересня 2025 року солдат Бесараб – у Національній гвардії України, в/ч 3017.
19 січня поблизу населеного пункту Удачне Покровського району на Донеччині зв’язок із Валерієм зник. Назавжди.
-
- Дуже жахлива втрата, - намагається зібратися з думками кума Валерія Оксана Опрафат. – Він був хрещеним батьком для нашої Даринки. Спокійний, веселий, душа компанії. Дуже хороший друг. Відповідальний, у важких ситуаціях завжди можна було розраховувати на його підтримку. Уважно вислухає і підтримає. Усі хлопці з села були йому як рідні брати…
11 червня Золотоніщина прощається із захисником, який з честю виконав свій чоловічий обов’язок. У скорботі батьки – Анатолій Володимирович та Надія Олексіївна, сестра Валентина і племінник Матвій. Власну сім’ю Валерій не встиг створити.
Об 11:00 – чин відспівування у Свято-Успенському соборі м. Золотоноша.
Староста села Надія Хомут закликає сільчан гідно зустріти Героя, вшанувати захисника, створити живий коридор – від знака «Село Крупське» до пам’ятника загиблим воїнам.
Поховають Валерія Бесараба у рідному селі, на Слобожанському кладовищі.
Слава і Честь Герою!
