У Золотоніській освітянській родині велика когорта досвідчених, знаючих, талановитих філологів. Алла Павленко, Надія Баранник, Надія Максименко, Валентина Гусак, Ганна Васильчук, Лідія Пантіна, Тетяна Грекало, Олена Кузьмінська. За кожним іменем багатющий багаж досягнень, перемог; кілометри написаних наукових робіт, сотні підкорених олімпіадних вершин і тисячі успішно подоланих різноманітних мовних конкурсів. За усім цим – самоосвіта, прагнення завжди бути в тренді, віртуозна майстерність переконувати силою слова.
Сьогодні наша розповідь про трьох філологинь – вчителів української мови та літератури – Анастасію Буценко (гімназія ім. С. Д. Скляренка), Лідію Олексієнко (Кропивнянська загальноосвітня школа) та Ларису Веретільник (загальноосвітня школа №3).
Перша оскароносиця Золотоніщини
-
- Мені дуже подобалося її вміння володіти словом, вражало, як вона багато знає про мову, про літературу, історію України. Я так надихнулася усім цим, так пройнялася, що захотілося бути, як Віта Дмитрівна.
Вступила до Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького. Здобула диплом бакалавра, потім у 2021-му - магістра.
Свою освітянську біографію Анастасія розпочала у садочку «Струмочок», де ще більше і назавжди усвідомила: «Це не для неї». Її тягло в школу, працювати за фахом. Наївно шукала місце вчителя… І була вельми здивована, коли зателефонували з гімназії. Віднедавна Анастасія Буценко та Віта Щепетна - колеги!
-
- Це так круто! – вигукує педагогиня, не приховуючи свого захвату.
Жодного разу вона не пошкодувала про свій вибір. Зізнається, що попри їхню неслухняність і дитячі витівки, обожнює їм вкладати знання про мову, нести цікавинки, вчити чітко і лаконічно висловлювати власну думку.
-
- Так хочу, щоб шанували своє, українське! Не вживали суржик. Не слухали пісні мовою окупантів – це мене дуже й дуже засмучує.
Прагне, аби діти вміли грамотно викласти свою думку, написати есе без застосування штучного інтелекту. На уроках застосовує гайди з медіаграмотності для мінімізації використання ШІ.
Розуміє, що не усім дітям дано бути філологами, не усі гуманітарного спрямовування. Є класні фізики, біологи, що обожнюють свої предмети. Їм важко опановувати лінгвістичні нюанси, їм важко мислити літературно, але важливо, щоб уміли гарно висловити своє бачення, щоб на уроках мови закривали базовий мінімум.
Разом з одногрупницями робили скріншоти помилок, сміялися над людським незнанням елементарного. Нині ж це відійшло. Стали не так прискіпливо ставитися до людської неграмотності.
-
- Мова – джерело української культури. Живе і бездонне. Втім життя породжує неологізми, до яких треба ставитися досить обережно. Треба не забувати старе і послуговуватися власне українськими словами, а не запозичувати чуже.
У квітні на Черкащині вперше відбувся конкурс «Оскар молодого вчителя». Найвищу винагороду – Гран-прі та абсолютну перемогу серед молодих педагогів здобула Анастасія Буценко. Її перемога – показник реального рівня сучасного вчителя.
Проживаємо разом з дітьми долі героїв наших сторінок
І з дитинства мріяла бути вчителем початкових класів. Але гору взяла тяга до творчості, що того, що можна творити словом, говорити, вчити. Це рідна мова, наша культура. Тоді й обрала філологію. У 1998 році закінчила Київський національний університет ім. Тараса Шевченка.
-
- Спершу мені дуже подобалася література, але з часом віддаю перевагу мові, - каже Лідія Олексіївна. – З роками все важче змусити дитину читати. Щоб учні відчули силу друкованого слова, його вагомість і значущість - доводиться докладати чимало зусиль. Але однак проживаємо разом з дітьми долі героїв наших сторінок.
Уже на рівні підсвідомості їй відразу кидаються у вічі помилки, допущені людьми. Найчастіше у соцмережах, де оголяється елементарна безграмотність. Це вибиває із русла. Втішає себе думкою, що можливо, ці люди досягли успіху в чомусь іншому.
-
- Щиро вірю в силу слова, - каже переконливо. – Особливо в День української мови та писемності. Демонструю ролики на тему важливості мови, що сьогодні стоїть досить гостро. Діти уважно слухають і погоджуються у переконливості моїх слів.
Лідія Олексіївна зізнається, що її філологічні уподобання на боці прози. Братися за перо намагалася й сама, але бракує часу, хоча подумки викладає прожите. Втім обожнює поезію Ліни Костенко.
Вчителька щиро шкодує, коли її інвестиції у школяра з мовними задатками спрацьовують у зовсім іншому напрямку. Але тішиться, що дитина знайшла себе і змогла проявитися як особистість. «Поважаю вибір кожного».
Моя співрозмовниця відверто і чесно заявляє, що їй ріжуть вухо неправильні наголоси чи недоречно вжиті слова спікерів та посадовців. Подумки вона поправляє мовлене. Але не критикує, бо вважає, що не кожному дано красномовство або ж не у всіх були вимогливі вчителі мови.
-
- Нещодавно ми з колегою Людмилою Ніцак обговорювали текст на одному із офіційних сайтів, - додає. – Це був набір слів, купа граматичних, лексичних помилок, про орфографію і пунктуацію взагалі промовчу.
Жодного дня не пожалкувала про свій вибір, про відданість філології.
-
- Сьогодні в рамках проєкту з української мови (практична риторика, вміння ставити запитання і відповідати) ми з дітьми робили опитування серед вчителів: «Ким би ви хотіли бути, якщо не вчителем?» То я б хотіла бути журналістом. Філолог і журналіст – це професії-родичі. Багато моїх однокурсниць пішли в журналістику. Бо філолог – це універсальність!
«Мрію, щоб усі говорили чистою українською мовою!»
Вона – вчитель української мови і літератури у цьому навчальному закладі. А ще, у ході розмови ми з’ясували, що цьогоріч освітянка – ювілярка: 30 років педагогічної діяльності.
-
- На мій вибір у житті вплинула моя вчителька Галина Григорівна Жиденко, - розповідає Лариса Іванівна. – Я пам’ятаю її пророчі слова: “Ти повинна бути філологи нею!» І я жодного разу не пожалкувала, що дослухалася її порад. Коли прийшла працювати в нашу школу, то Галина Григорівна стала моєю наставницею, колегою.
Фахівець з філологічною освітою може реалізувати себе в багатьох сферах: медіа та PR, видавнича справа, IT та маркетинг, наука. Чому обрали саме освіту?
-
- Тільки школа! Тільки діти! Тут особлива аура, що постійно тримає в тонусі, в русі, дає енергетичний заряд, удержує на хвилі сучасності.
Хоча зізнається, у нинішніх умовах працювати важче.
Лариса Іванівна – керівник методичної спільноти вчителів-філологів Золотоніської громади. Вона із захватом розповідає про цей напрямок своєї діяльності, ще одне своє дітище, що є її віддушиною.
-
- Мені дуже подобаються зібрання з колегами-однодумцями, де ми радіємо успіхам і досягненням вчителів спільноти, обмінюємося досвідом, представляємо кращих, презентуємо здобутки, обговорюємо методичні зміни, новинки художньої літератури. Тішуся, коли в ході дискусії народжується ідея або компроміс.
Команда золотоніських філологів займає чільне місце на теренах Черкащини. Про це свідчить той факт, що саме мовників Золотоноші запрошують до Черкаського інституту післядипломної освіти педагогічних працівників для перевірки творчих завдань випускників під час здачі тестів ЗНО.
-
- 3 червня 2019 року стала чинною нова редакція Українського правопису, - констатує Лариса Іванівна. - Суспільство рухається вперед, за ним розвивається і збагачується мова. Повинні бути єдині норми написання слів. Правопис – це біблія для філолога. Остання редакція унормувала написання складних слів: флешмоб, пів години, пів яблука, півострів, напівпорожній, полумисок. Я горда тим, що маю можливість заохочувати до вивчення української мови наших дітей.
Філологиня лояльно ставиться до звучання російської мови у Золотоноші. Вона переконана, що з часом вихідці зі сходу країни, які обрали місцем проживання наше місто, поступово вживатимуть українські слова, звороти.
-
- Дітки, що прийшли до нашої школи, намагаються спілкуватися українською. Їм важко, вони плутаються у вимові, але вони стараються! Запам’ятовують правила, вчать вірші і все більше у приватному спілкуванні вживають українські слова.
Як зізнається, нам ще й самим треба шліфувати свою мову, уникати суржиків.
-
- Мій учень поїхав погостювати у Західну Україну, - розповідає. – І каже новим знайомим: «Ну пішли вже!» А ті сміються: «Ти з Центральної України, бо в нас кажуть «ходімо». Отак по одному слову визначили географічну локацію. Тож моя мрія – аби усі говорили чистою українською мовою. А для цього треба просто більше читати. Скажу словами своєї наставниці Галини Жиденко: «Хочеш говорити українською – читай Стельмаха і Довженка».
Куди б не повели вас життєві дороги і як би не склалися ваші долі – вчіть українську, говоріть українською, пишайтеся українською. Філологічної підготовки в сучасному світі потребують представники всіх професій, які передбачають активне спілкування — психологи, юристи, рекламні агенти, менеджери, політики, адже від рівня їхнього володіння мовою залежить ефективність комунікації, і, зрештою, результат роботи. Навіки повінчані з філологією - хранительки мовного коду нації, що виконують місію від захисту автентичності до адаптації мови в епоху цифрових технологій. Наші філологині - своєрідний "імунний бар'єр", що захищає мову від деградації, штучних запозичень і стирання національної ідентичності.
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
