У кінці січня громадсько-політична газета «Златокрай» зустрічатиме своє 107-річчя. Її перший номер датований 30 січня 1919 року. Та, як свідчать дослідження істориків та краєзнавців, друковане слово з’явилося у Золотоніському повіті Полтавської губернії у жовтні 1907 року. Хоча тогочасна періодика існувала кілька місяців або кілька років, все ж саме вони створили стартовий майданчик для «Златокраю».
Про що писали перші видання, з якою періодичністю виходили, де друкувалися, яка була роздрібна та передплатна ціна, яка мова панувала на шпальтах, до чого закликали видавці – читайте, хто має намір знати більше про історію засобів масової інформації на Золотоніщині.
Близько 200 назв видань виходили на Полтавщині в період з 1838 по 1917 рік. 8 з них видавалися у Золотоноші. Для порівняння, серед повітових міст Полтавщини більше періодичних видань виходило лише у Кременчуці - 33 назви, Хоролі та Лубнах - по 11.
Першим виданням, яке з’явилося у місті, було рекламно-довідкове видання «Листок обьявлений». Газету було засновано за ініціативи В. Ващенка-Захарченка, який був активним громадським діячем, земським гласним, головою місцевого сільськогосподарського товариства. Перший випуск газети побачив світ 1 жовтня 1907 р. Виходив «Листок обьявлений» двічі на місяць. Проіснувало недовго і припинило існування на шостому випуску, який вийшов 15 грудня.
Незабаром після закриття «Листка обьявлений» В. Ващенко-Захарченко заходився видавати ще один часопис, який хоча б частково задовольняв інформаційні потреби мешканців повіту. Так, у місті з’явився «Вестник Золотоношского сельскохозяйственного общества». Перший випуск часопису вийшов 1 січня 1908 р. Видання було двомовним (російською та українською мовою). Видання кілька разів змінювало періодичність: спершу воно виходило двічі на місяць (1 та 15 числа), згодом – раз на тиждень (з 1909), раз на місяць (1912), потім знову раз на тиждень (1913-1914). Видавцем значилось Золотоніське сільськогосподарське товариство. Одним з ініціаторів створення часопису та його першим редактором був В. Ващенко-Захарченко. Газета розповсюджувалась безкоштовно. Редакція знаходилась у будинку Марковського на вул. Переяславській. Друк часопису здійснювали у друкарні Лепського і Вурмана. На шпальтах часопису функціонували рубрики «Кооперативний рух», «Хроніка» (місцеві новини), «Поштова скринька» (відповіді на листи читачів), «Кореспонденції» (здебільшого листи від читачів, у яких вони ділилися власним досвідом щодо ведення сільськогосподарських робіт, розповідали про новини у своїх селах), «Суміш» (довідкова та статистична інформація). Будучи органом місцевого сільськогосподарського товариства, видання, передусім, висвітлювало діяльність цієї організації.
Великий відсоток контенту становило листування з читачами. Саме під цією рубрикою розгорілася гостра полеміка щодо мовного питання. У №9 за 1908 р. було опубліковано статтю А. Терниченка «Листи Хлібороба» так званою ярижкою (українські слова були написані російськими літерами). Матеріал було присвячено польовій толоці. Вже у наступному випуску було опубліковано лист І. Прядки, який скаржився, що нічого не зрозумів у статті, наводив цілий список незнайомих йому слів, переказував скарги слухачів, яким нібито зачитував статтю: «стаття А. Терниченка надрукована редакцією на якомусь чужому і незрозумілому читачам і слухачам діалекті, яке і інші читачі відмовлялися читати, а слухачі – слухати, нічого з цього не розуміючи» (1908. – №10). Насамкінець автор запевняв, що майже скрізь стаття Терниченка лишилася непрочитаною. У зв’язку з цим редакція повідомляла, що другу частину статті А. Терниченка українською мовою (як і інші матеріали) не друкуватиме: «Ми, маючи багато подібних усних прохань та протестів, маємо намір піти назустріч» (1908. – №10). Після цього на сторінках видання розпочалася полеміка, яка тривала багато випусків поспіль. На захист Терниченка та української мови став Ф. Руденко, який писав: «Можна писати місцевою мовою, не вставляючи ні для кого не зрозумілих слів… Ми знаємо обидві мови: російською вчилися у школі, а українську ми, виходячи з колиски, знаємо і щоденно у житті повторюємо, тож обидві вони гарні» (1908. – №11). У наступному випуску було опубліковано ще кілька листів з цього приводу. Зокрема, І. Сотник просив «не друкувати більше таких статей, а якщо редактори таки вирішать це зробити, пропонував аби статті українською розміщували після оголошень під заголовком «Нервова хвороба» (1908. – №12). У №15 було опубліковано ґрунтовну аналітичну статтю С. Шелухіна, у якій автор розглянув проблему заборони української мови у історичному розрізі, а також обґрунтував її значення у літературному та культурному процесі.
Наступним виданням, яке з’явилося у Золотоноші була газета «Золотоношский голос». Видання позиціонувало себе як «литературная, общественная и торгово-промышленная газета». Вона виходила двічі на тиждень по середах та суботах, починаючи з 1 жовтня 1911. Усього вийшло 460 номерів, видання часопису припинилося у 1916 р. Газета виходила на чотирьох шпальтах. Частину першої шпальти займали комерційні оголошення та передові статті. Там само зазвичай розміщувалися урядові постанови, а також найгарячіші новини з фронту. Як і більшість газет губернії, які видавалися в період Першої світової війни, чималий відсоток контенту часопису займали статті, новини, замітки, що стосувалися перебігу воєнний дій. Найбільшою за обсягом була рубрика «Хроніка». У ній друкували місцеві новини – про засідання товариств, кримінальні події, молебні, лекції, приїзди відомих людей, тощо. Світові новини, а також повідомлення про життя імперії публікували під рубрикою «Різні звістки». Також у газеті розміщували чимало аналітичних економічних статей. Ціна окремого номера – 3 коп. Передплата для містян, що отримували газету земською поштою коштувала 3 крб. на рік, 1, 50 крб. – на півроку, 1 крб. – на три місяці та 30 коп. на місяць. Для іногородніх передплатників – 4 крб. на рік, 2 крб. – на півроку, 1 крб. 25 коп. – на три місяці та 40 коп. на місяць. Друк оголошень коштував 20 коп. за рядок (на першій шпальті газети) та 10 коп. за рядок на останній шпальті. Редакція газети знаходилась при типографії редактора і видавця В. Гольденберга. У цій типографії її і друкували. Контора працювала щодня з 9 до 14 та з 17 до 19 год. Також газета мала кілька додатків, здебільшого це листки з телеграмами та видання довідкового характеру.
Під час Першої світової війни у якості додатку до «Золотоношского голоса» виходила газета «Телеграммы Петроградского телеграфного агентства» (1914-1915). Чітко визначеної періодичності видання не мало – «Телеграммы…» видавали від одного до семи разів на тиждень. Перший випуск побачив світ 30 липня 1914 р. У 1916 р. «Телеграммы Петроградского телеграфного агентства» видавалися окремо від газети «Золотоношский голос». Схожі видання у зазначений період виходили у кількох повітових містах Полтавської губернії – Хоролі, Прилуках, Кобеляках, Пирятині, Гадячі у вигляді додатків до місцевих газет або окремих видань.
З березня 1917 р., після зречення Миколи ІІ, у Золотоноші виникло кілька осередків влади, які представляли різні політичні блоки:
- Тимчасовий уряд;
- Рада офіцерських і солдатських депутатів, яка стала Радою робочих та солдатських депутатів,
- влада Української Центральної Ради.
Кожна з цих влад мала свою газету.
У 1917 році органом Золотоніської ради робочих і солдатських депутатів була заснована газета "Голос труда". Кілька її примірників збереглись в архівосховищах України.
Під впливом революційних подій значно пожвавилася газетна справа в Золотоноші і яка значною мірою відбиває загальноукраїнські тенденції. Вже 21 травня 1917 р. вийшов перший номер газети «Вісти з «Просвіти», яку видавало очолюване Михайлом Домонтовичем (Злобінцевим) Золотоніське товариство «Просвіта». На першій сторінці було вміщено звернення Комітету Національного Фонду, в якому йшлося про те, що «твориться нова організація вільної України. На чолі справи стали представники усього нашого народу, але без матеріальних засобів посунути її неможливо. Звернення закінчувалося такими словами: «вільна Україна забезпечить усім людям, що живуть на її території, волю, братерство і хліб».
Невдовзі випуск «Вістей з «Просвіти» припинився і товариство «Просвіта» стало «у спілці з Повітовим та Городським комітетами та Золотонішським Кооперативним Товариством» видавати у червні 1917 р. газету під назвою «Вільне слово». Газета виходила двічі на тиждень російською та українською мовами під гаслом «Хай живе національнотериторіальна автономія України в федеративно-демократичній Росії. Земля і воля народові!» Газета мала проукраїнське спрямування і фактично була трибуною Української Центральної ради та «Просвіти», приділяючи значну увагу саме діяльності УЦР, її перемовинам з Тимчасовим урядом, ідеї автономії України. Кожен випуск починався з передової статті. Новини розміщували у рубриках «Хроніка», «Вісти з повіту», «Війна», «Що за межами України». Окремо функціонувала рубрика «Лист до редакції». Автори здебільшого підписувались псевдонімами та криптонімами: Степо-вик, В-н, Лесь.
Матеріали часопису відбивали загальносуспільні настрої і чутливо реагували на їх зміну. Революційне піднесення перших номерів змінилося розчаруванням і більш критичною оцінкою політичної ситуації. Узагальнена думка редколегії і місцевої громадськості викладалася у передових статтях газети. Зокрема, у одній з передових статтей влітку 1917 р. зазначалося: «Українська справа знову стала на місці. Здається, ми маємо вже багато і разом з тим – нічого. Єсть Центральна рада і Генеральний секретаріат. Центральна рада з’являється неначе б то краєвим органом управління, а Генеральний секретаріат – українським міністерством. А на ділі ні Центральна рада, ні Генеральний секретаріат не мають ніякої власти». У наступній передовиці робиться висновок, що «пройшли ті часи, коли всі були захвачені українським рухом. Ті часи були радісними часами, нікому на думку на спадало, що у нас на дорозі є багато ворогів, що з ними доведеться тяжко боротись... Над нашими українськими домаганнями сміються, над нами глузують і погрожують». І наступні матеріали газети пронизані відчаєм і стурбованістю долею України. У передовій статті «Маски зняті» в № 34 за 1917 р. костантується: «Маскарад революції закінчився, маски зняті... Довго сподівалась Україна, що демократія, яка на своєму прапорові пише «самовизначення народів», визнає, нарешті, це право й за народом України, але шкода – надії немає більше в нас». Українське питання постійно було присутнє і в авторських публікаціях золотоніської газети «Вільне слово», що засвідчується навіть заголовками статтей – «Земля і автономія», «Чому москалі бояться відділення України» , «Чи може стати Україна самостійною». Тема створення української армії порушувалася у статтях «Про українське військо» , «Про похорон козаків полку імені Богдана Хмельницького».
Часопис послідовно висвітлював актуальні проблеми духовного відродження, налагодження просвітницької роботи в місті Золотоноша та повіті. У № 3 було надруковано статтю «Золотоніський патріотизм», в якій ставилось питання про друкування книжок для селян українською мовою: «Друкарні не встигають друкувати, книгарні не встигають продавати, а селянин і солдат купують усе і читають, читають, помалу серйозно вдумуючись».
Ще одне видання, яке з’явилося у Золотоноші в добу революції, була «робітнича та селянська газета» «Голос труда». Виходила двічі на тиждень російською мовою. Перший випуск видання побачив світ 24 травня 1917 р. Видавцем газети значилась Рада робочих та селянських депутатів , згодом – Рада робочих депутатів. Усього вийшло 57 випусків, останній номер «Голоса труда» вийшов 16 грудня.
У листопаді 1917 р. з’явилося ще одне періодичне видання – газета «Молоді сили», яку було заявлено як «орган Союза учащихся средней школы г. Золотоноши». Матеріали друкувалися українською і російською.
Таким чином, інформаційний простір дореволюційної Золотоноші складали переважно інформаційні видання, головними проблемно-тематичними векторами яких були політика, економіка, сільське господарство, військові та соціальні питання, місцеві проблеми, менша кількість публікацій присвячена таким питанням, як наука, освіта та медицина. Протягом багатьох років вони були відображенням соціально-політичного та культурного життя міста, стали трибуною для обговорення значущих місцевих та загальноукраїнських проблем. Усі ці періодичні видання створили базу для подальшого розвитку місцевої преси.
Для повного ознайомлення з дослідженням рекомендується звернутися до повного тексту статті, доступного на сайті Львівського національного університету імені Івана Франка.
За матеріалами:
Євгенія Подобна Інститут журналістики Київського національного університету
ім. Т. Шевченка «ДОРЕВОЛЮЦІЙНІ ПЕРІОДИЧНІ ВИДАННЯ м. ЗОЛОТОНОША»,
Василь Мельниченко, кандидат історичних наук, професор кафедри археології
та спеціальних галузей історичної науки
Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького,
Оксана Медалієва, Віктор Козоріз.
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
