Жорна – (млинок, мельничка, крупник) – найдавніший пристрій для розмелювання зерна, ручний млинок. Найпростіший варіант жорен складався із двох вапнякових каменів, у верхньому з яких закріплювалась ручка (погонич), а посередині містився отвір (горло), куди засипали зерно. Ручкою обертали камінь, і він розтирав зерно на нижньому камені. По боках осипалось борошно. Іноді жорна виготовляли з дубових кряжиків, набиваючи на робочу поверхню металеві клинці…» (з етнографічного довідника).
Трохи історії. За свою багатовікову історію Україна зазнала багато бід та поневірянь. Найстрашнішим є факт штучного голодомору 1932-1933 рр., спричиненого діяльністю Сталіна та керівників комуністичної партії. Такого злочину, який пережила Україна, світ не знав. Десятиліття про нього замовчували, навіть за згадки про голод 1932-1933 років карали таборами. Головна причина голоду – аграрна політика, результат суцільної колективізації. У 1932 році Україна не змогла виконати план по заготівлях. Крім несприятливої погоди, завищених форм хлібозаготівлі руйнівною для колгоспів була відсутність законодавчої бази їхньої діяльності. 20 листопада 1932 року постановою Раднаркому УРСР „Про заходи підсилення хлібозаготівлі” було підписано смертний вирок для тисяч селян. 6 грудня 1932 голова ради народних комісарів Чубар підписав постанову „Про занесення на „чорну дошку” сіл, які злісно саботують хлібозаготівлі”. Села були ізольовані від навколишнього світу. До них припинено будь-яке постачання продовольства, а з колгоспів вивезено усе добро.
„Першими вмирали чоловіки. Потім діти. В останню чергу жінки. Але перш ніж померти, люди часто божеволіли, втрачаючи своє людське єство. Жахітливими були випадки трупоїдства та канібалізму.” За дослідженням відомого золотоніського краєзнавця Михайла Пономаренка, Золотоніський район виступає в Київській області ( 1932-1937-ий - Золотоніщина у складі Київської області), як один з тих, що найбільше постраждали..„ Сотні голодних тяглися із навколишніх сіл до Золотоноші – по хліб, по правду. Сідали спочатку під насип залізниці, під телефонні стовпи, під дерева і... не вставали. А хто добирався до міста, той не повертався звідти. По вулиці їхала грабарка і на неї клали трупи один на одного. Часто поряд з мертвими забирали іще живих, щоб не їхати вдруге....”
Жахлива ще одна страшна правда: вилучаючи усе їстівне, посівний матеріал, активісти забирали чи розбивали знайдені жорна…щоб вбити останній крихітний шанс на життя. Виявляється, у 1930–х роках жорна були заборонені. Влада забороняла користуватись ними, це вважалось «буржуазним збагаченням»…
На Черкащині у селі Поминик, Маньківської громади Уманщини місцевий скульптор спорудив пам’ятник Жорнам. За свідченням однієї жительки села, що пережила голод, саме жорна, приховані від влади, врятували багатьох односельчан. «Їли те, що змололи на цих жорнах, і так лишились живі.» .
За інформацією з «Книги пам’яті. Голодомор на Черкащині» (дані 2007 р.), голод забрав:
у Золотоноші – приблизно3 тисячі, Вільхах - 37, Деньгах – 280, Коробівці - 670, Кропивні – 350, Крупському – 217, Чапаєвці (Благодатне) - 27 людських життів. Голодомор загнав до могил за різними даними (уточнюються) від 7 до 12 мільйонів українців, у тому числі близько 12 тисяч золотонісців (в межах кордонів району до 2020 р.).
Нинішні нащадки і послідовники людиновбивчої політики, наші сусіди-росіяни нищать український хліб, мінують поля, викрадають техніку та зерно… історія продовжується, боротьба триває. Пам’ятаємо.
Підготувала Віта Ямборська,
директорка Золотоніського краєзнавчого музею ім. М. Ф. Пономаренка.
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
