Людське життя схоже на коробку сірників. Поводитися з нею серйозно — смішно. Поводитися несерйозно — небезпечно. Аналогічно і з мовою, здавалося б раз чи два вжили суржик чи кальку і все – викорінити з повсякденного мовлення майже нереально.
Україноненависницький сленг вигаданий пропагандистами поширив низку слів, яких ніколи у нашому мовленні і не було: спалахуйка (запальничка), міжповерховий дротохід (ліфт), передринькувач (важіль передач), пісюнковий злодій (ґвалтівник), бачик (телевізор), гумовий нацюцюрник (презерватив), штрикалка (медсестра), піхвознавство (гінекологія), розчепірка (парасолька)?
Здавлося б дуже схоже на народну творчість заради сміху. Але вона паскудить мовній традиції, роблячи українську смішною та недолугою.
Уявіть собі — стоїть собі маленький, але дуже важливий герой нашого побуту: сірник. Не просто «спичка», а саме сірник, що тримає в собі маленький вогонь, готовий розгорітися в мить. Трохи навіть старомодний, з пращурських часів, коли наші бабусі й дідусі ще ними користувались.
Поряд з ним — молодша, модна товаришка: запальничка. Вона з’явилася пізніше, але от біда — вже отримала недолуге прізвисько – «зажигалка».
«Спички» і «зажигалки» до нас прийшли з чужих земель, розмальовані чужим словом. Та хіба ж ми не можемо сказати просто і по-своєму?
І не вірте тим, хто вигадує «спалахуйки» — це не наше слово, це вигадка, яка не має коріння в живій українській мові.
Отже, коли вам наступного разу знадобиться вогонь, беріть у руки сірник чи запальничку — і вимовляйте їх із гордістю, з любов’ю до нашої мови і культури. Бо у кожному слові живе історія, а вогонь — це світло, яке ми несемо крізь віки.
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
