3-го січня, у чарівні постноворічні дні, Золотоноша стала місцем зустрічі з Русланом Горовим – багатогранною особистістю, відомим українським журналістом, режисером-документалістом, письменником і невтомним волонтером. Автор, який минулого року вирушив у книжковий тур містами України, дістався і до нашого краю, після відвідин Житомира, Вінниці, Львова, Великих Мостів і багатьох інших міст.
Зустріч зібрала літературознавців, поціновувачів творчості та просто небайдужих людей. Енергія Горового, здається, невичерпна, а його історії зачаровують і надихають.
Широку популярність автор здобув завдяки авторському проєкту «Служба розшуку дітей» і численним книгам, які стали візитівкою сучасної української літератури. Його творчий шлях почався з дебютного роману «Таран» (2002), а згодом з’явилися «Гагарін і Барселона», «13 оповідань, або Те, повз що ми проходимо не помічаючи», «40 …або чому чуваки не святкують» та багато інших. Кожна книга – це частина внутрішнього світу автора, його переживань і думок. 2016 року Руслан став одним із засновників видавництва «ТаТиШо», де світ побачила його восьма збірка «40 …або чому чуваки не святкують». Пізніше він пригадував:
-
- Події останніх років сильно вдарили по кожному, хто має очі і вуха. Моє 40-річчя з усім цим збіглося. Зазвичай письменники — такі люди, що уважно слухають, пропускають все, що навколо, крізь себе і, зрештою, формують у щось. Так і зі мною. Каша в голові варилася, варилася і зварилася, тобто поступово оформилася в текст.
У текст під різними інсценуаціями перитворилися і видання «1000 і 1 Ніч війни», «Конотоп Земля Легенд» (Руслан родом із Конотопу до речі), «Усі ми не з Києва», «Про людей», «Ми», «Поіменник», «Жили собі люди / Once upon a nation» та нещодавно видана книга «Скабки. Маленькі трісочки під шкірою».
Не текстом єдиним знаний пан Руслан. Вистави за творами Горового стали справжнім відкриттям на театральній сцені. Постановки, як-от «Гагарін і Барселона» або «Чуваки не святкують, або Ukrainian» (одну з ролей в ній грає сам Руслан Горовий), сповнені живих емоцій, гострої сатири та справжньої людяності.
Не лише книги, а й благодійна діяльність Руслана стали прикладом для наслідування. Навколосвітній тур, що охопив Австралію, Америку, Європу та навіть Ісландію, об’єднав українців у всьому світі. Горовий не просто знайомить світ із українською літературою, а й залучає людей до допомоги тим, хто цього найбільше потребує. Він провів 22 виступи та одну спільну подію з його дружиною Людмилою в Техасі. Ідея зародилася ще давно. Необхідні були дрова для жителів деокупованих територій. Минулого року його ініціатива забезпечила 54 машини дров для постраждалих регіонів, цього ж року забезпечити було необхідно вже 100. Першими ідею підтримали із Сингапуру, далі долучилася громада з Техасу, і проєкт почав набирати обертів – українці є в усьому світі, тож попереду були й Австралія, і Європа, і Америка, Ісландія, Німеччина та Нова Зеландія – теж були не за горами.
-
- Коли я вперше кудись приїжджаю, я показую документальне кіно, щоб підготувати громаду, – зазначає Руслан Горовий. Саме через фільми йому вдалося знайти спільну мову з аудиторією та пробудити інтерес до української літератури й культури, познайомити місцеві громади із реаліями України.
Особливу підтримку надали австралійці. Ще під час попереднього візиту на Великдень Руслан зібрав майже 30 тисяч місцевих доларів для купівлі дронів для українських військових. Цього разу він провів зустрічі в Сіднеї, Брісбені та на Тасманії.
Кошти, зібрані на благодійних заходах та отримані від продажу своїх книг, він спрямовує на підтримку української армії і відновлення звільнених територій. Завдяки ініціативам Руслана вдалося закупити чотири «пікапи», відремонтувати дванадцять автомобілів для потреб військових, доставити понад сто машин дров і тонни гуманітарної допомоги до деокупованих населених пунктів. Його діяльність надихає багатьох, демонструючи, що кожна дія, навіть найменша, може мати велике значення.
-
- Просто є така штука, що я не можу не реагувати, знаючи, що десь біда. Уявіть, що ваші старші родичі гріються від грубки раз на день-два, бо немає іншої можливості. То скажіть, як можна бути байдужим, за що ми тоді воюємо? – просто коментує своє волонтерство Руслан.
За словами учасників, атмосфера зустрічі була щирою, невимушеною та емоційною. Програма вечора торкнулась кожного: сміх, сльози, роздуми й натхнення змінювали одне одного. Горовий зачепив найтонші струни душі слухачів, залишивши відчуття, що кожна дія має значення. Кожна продекламована оповідка – мала свій мотив, який запустив різні механізми в серцях присутніх.
-
– Бібліотеки в наш час стали справжніми осередками українськості, – поділився Руслан. – Це місця, де збирають гуманітарку, плетуть сітки, а інколи просто читають і підтримують одне одного. Ці поїздки присвячені саме бібліотекам, близько 70 по Україні вже відвідали, – поділився ідеєю зустрічі Горовий.
-
– Пам'ятаю перші дні вторгнення. Моя дружина з донькою виїхали за кордон. Я ж пішов до військкомату, і досі ходжу, кажуть – ще не знадобився. У мене немає ока, тому ніхто нікуди брати не хоче. Тоді я шукав спосіб бути корисним. Почав займатися людьми, які опинилися в заручниках у Києві. Це старші люди, які погано бачили, пересувалися, не мали підтримки з боку рідних. Пішки обходив, а згодом дівчина з Туреччини віддала мені свій автомобіль – просто так. Стало легше, – пригадав Руслан Горовий.
Легше Руслану стає і коли він «виписується», перекладає думки на слова і створює свої оповідки. Мовляв, я не письменник, але «так сталося в цьому житті, що я пишу. Я не знаю, як це відбувається, просто в певний момент голова переповнюється, і це все має виливатись у слова».
А допоки слова ще виливаються в текст, ми насолоджуватимемося вже виданими збірками оповідань, принаймні через те, що в одній з них якийсь чолов’яга з Конотопу написав непогану оповідку про золотонісців та мешканців інших міст, сіл та селищ, адже «усі ми не з Києва», але усі ми з України (навіть якщо в паспорті зазначено інше, в серці є штамп made in Ukraine).
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
