Про командира 3-ої стрілецької роти 157 Золотоніського батальйону Анатолія Чупруна ми чули багато позитивних відгуків від його підлеглих. Військові без прикрас і особливого підбору слів змальовували картини, від яких холола кров у жилах. І переконували в один голос: «Та що про мене писати? Ви краще про нашого командира людям розкажіть, хай знають!»
Домовлений аудіозв’язок з Анатолієм Федоровичем довелося переносити двічі. Це нормально в умовах війни. Але розмова була тяжкою в ментальному сенсі. Адже Анатолій Чупрун до повномасштабного вторгнення працював секретарем Чорнобаївської селищної ради. Тобто був на керівній посаді і достатньо добре обізнаний у різних сферах діяльності місцевого самоврядування. Звідси й цілком логічний висновок: чоловік мав «бронь» - офіційно закріплене пільгове право на звільнення від мобілізації.
З великою вдячністю згадує свого керівника Олега Чорнобая, який багато допоміг в господарсько-організаційному становленні 24-річного начальника цеху. «З великою шаною і повагою ставлюся до Олега Вікторовича. Дуже порядна і фахова людина, яка передала мені чимало власного досвіду. Він великий спеціаліст своєї галузі».
Під Вугледаром Анатолію Чупруну довелося взяти командування на себе. Завдяки своєчасно прийнятому рішенню та виваженості дій, солдати залишилися живі і вцілілими вийшли з позицій.
-
- Та було трохи таке, - погоджується скромно про ту складну ситуацію. – Трішки брав участь. Ми тоді під 72-ю бригадою були.
Війна для нього почалася напередодні Кримського референдуму (незаконний сфальсифікований референдум про статус Криму із зазделегідь сформованими результатами та завищеною явкою, який відбувся 16 березня 2014 року на території окупованих Росією Автономної Республіки Крим і міста Севастополя). На початку березня, за лічені дні до всенародного голосування Анатолій разом з однодумцями був на Перекопському перешийку. Вони вивозили людей, котрі прагнули втекти від майбутньої окупації. Тобто, практично це була евакуація проукраїнськи налаштованого населення.Службовцям військових частин підвозили гуманітарну допомогу.
Потім було ще багато волонтерських поїздок. Більше двох десятків – точного числа вже й не пам’ятає.
Зустрічі з військовими на Сході країни спровокували Чорнобаївського посадовця ініціювати створення Програм з тероборони, закупівлю генераторів для громади, у комунгоспі відремонтували підстанцію, щоби можна було забезпечувати населення водою на випадок блекаутів. Хоча багато хто до пропозицій Чупруна ставився скептично.
Позиція була визначена давно: брати до рук зброю, бо одним Сходом російські окупанти не обмежаться. Те, що Анатолій піде воювати для домашніх, близьких та друзів не було новиною. У дружини і доньок були спаковані тривожні валізи. У сім’ї розглядали різні варіанти, один з яких евакуація на захід України.
-
- 24 лютого я віддав ключі від сейфу своєму помічнику, сказав: «Тримайся, друже!», - розповідає деталі чорного для всіх дня.
Ще 18 лютого він підписав контракт резерву. Але через бюрократизм комбриг не встиг його підписати. Такого поняття як «доброволець» визначення нема, є мобілізовані і контрактники. От і виходить, що мобілізований (добровільно).
-
- Починав солдатом-стрільцем, потім – головний сержант взводу. Мені присвоїли первинне офіцерське звання «молодший лейтенант» у липні 2023 року, отримав статус «Учасник бойових дій», - ділиться Анатолій з позивним «Чуб».
Він завдячує долі і Богу, що йому поталанило набувати військового досвіду, перебуваючи під керівництвом талановитого воїна, великого патріота, людини з великої букви, чоловіка з високими моральними цінностями, командира відділення Олександра Воробйова.
-
- Олександр Трохимович був депутатом Чорнобаївської селищної ради, - уточнює. – Ми були на різних точках, мені поталанило вийти живим, а Трохимович загинув… Це надто велика втрата для всіх, хто його знав, хто воював з ним… Для усіх спортсменів Чорнобаївщини і Золотоніщини.
Зачіпаю наболілу тему мобілізації, відміну статусу «обмежено придатний».
-
- Обов’язок кожного чоловіка – захищати свою державу, - категорично. – Це конституційна норма. Не треба кивати на когось «хай отой піде», «хай той спробує». Не треба шукати причину! Доки вистачало мобілізованих, то й до ТЦК не було претензій. А нині розвелося багато «знавців», що сидять на печі, наминають калачі і аналізують як краще. Якщо закінчаться такі, як я, а їх в роті вже не так багато і лишилося – Молодик, Дорошенко, Джума, Бакум, Мезенєв - то молоде поповнення, що приходить…Кількісний склад людей не відповідає якісному.
Згодом переходимо до забезпечення. Допомагають фонди, волонтери, люди, громади. Ось днями для підрозділу передали 5 «Цукорків» (детектор дронів), які сигналізують про наближення небезпеки з повітря у радіусі кількох кілометрів.
-
- Не знаю, чому саме така назва пристрою, адже до цукру ніякого відношення не має, -вперше засміявся.
За словами командира, речове забезпечення бійців – добре. Мають літню та зимову форму, забезпечені обладунками: броня, каски. Це стабілізувалося із 23-го року. На рівні й харчове забезпечення. А от БК, боєприпаси, військове обладнання - ще проблемно. Як і з людськими ресурсами. Їх у противника в сотні разів більше.
-
- І словом, і ділом спонукаю підлеглих до виконання наказів, це працює в комплексі, - ділиться досвідом. – Але в першу чергу - особистим прикладом.
Як зізнається Анатолій Чупрун, він завжди цінував чесні, міцні, відверті, дружні, безкорисливі відносини. Але зараз вони набули інших барв. З’явилася гострота справедливості, відчув силу побратимства. «Коли ми разом, спільно будемо все робити - нас ніхто не здолає!»
-
- Мене підкидає, коли чую російську! – сердиться. – Кому «тяжело» перейти на українську, зібрав речі і … до дідька. Мова має значення! Фундаментальне! Як і віра! Усі, хто виїхали у Польщу, Португалію бігенько взялися за вивчення мови. Так і треба! І треба й в Україні!
Дві доньки-близнючки Анатолія Федоровича - Дана і Діана – студентки. Щомісяця зі своїх стипендій дівчата донатять. Їм ніхто про це не нагадує, ніхто не змушує. Просто для їхньої сім’ї війна є – близька і реальна, у тому пеклі їхній батько.
Ми зачепили дуже багато тем: про феномен Залужного, про формулу миру, про значимість Великого Українського Народу, про викорінення «радянщини» в усіх сферах, нові рейки військово-промислового комплексу, про те, який відсоток українців витратить тисячу від Президента на донат для ЗСУ, про бруківку у тилу… Військовий з високим рівнем IQ, з бойовим досвідом; який дивився смерті у вічі і втрачав вірних побратимів - був простим і щирим у спілкуванні, не кичився звитягами і не дистанціювався. Мені імпонувала його обізнаність, куди б не завела розмова. Людину відчуваєш душею. Його щирість стирала вікову різницю. І стало цілком очевидним і зрозумілим, чому бійці без роздумів готові за Чубом у вогонь і воду: він свій, справжній!
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
