Титани, які відчайдушно захищають українців, мають різний характер, вподобання, а ще різні історії мирного життя. Єдине, що в них спільне – прагнення перемоги і залізний характер. Ні слова про звільнення, тільки вперед.
Редакції «Золотоноша.City» вдалося поспілкуватися з достойним представником вже військової професії Олександром Семеновим, який має позивний «Титан». Чоловік не любить говорити про війну, його історії у діях: йому 54, він пенсіонер, який не бачить сенсу відсиджуватися вдома, а вперто торує шлях на військовому поприщі. Нині він - командир мінометного розрахунку.
Олександр Семенов у мирному житті 21 рік пропрацював у внутрішніх військах начальником конвою, пізніше - старшиною роти.
24 лютого зустрів у Благодатному, працював на підприємстві, що займає територію колишніх складів з тютюновою продукцією Черкаської «табачки».
— Вранці повертався з роботи, зустрів сусіда. Він каже: «Знаєш, повномасштабне вторгнення почалося?». Я переодягнувся і поїхав у військкомат.
Під військкоматом стояли три дні, було дуже багато людей. Потрапив до списку мінометної батареї 157 окремого батальйону Черкаської бригади ТРО, був номером обслуги. Добровольці отримали зброю, пройшли навчання, ознайомилися з колективом. Спочатку були у Кременчуці, потім повернулися у Благодатне. Тут озброїлись мінометами. Згодом поїхали на Донеччину.
— До нас донеччани ставилися по-різному. Моєму побратимові місцеві закидали: «Чого ти сюди приїхав? Тут моя земля, йди звідси!». Більшість живуть самі по собі, різко відрізняються від жителів центральної України. У нас тут люди добріші й щиріші, - згадує чоловік.
Графік служби був стандартний: тиждень працювали на позиціях, тиждень – відпочивали. «На роботу» заїжджали вночі. Там облаштовували бліндажі. Чим глибше укриття, чим більше перекатів - тим краще. Були різні ситуації, на щастя чоловік на ротацію повернувся неушкодженим.
Хлопець - юрист за освітою, до війни любив подорожувати. Під час повномасштабного вторгнення жив у Вишневому. Коли з Київщини прогнали орків, син без вагань приїхав у Черкаси і вступив до лав ЗСУ.
— Формували танкову бригаду. Він туди потрапив артилеристом дивізіону на самохідній гаубиці. Наводчик. Пройшов навчання і з тих пір щодня бореться за цілісність України, - з гордістю розповідає Олександр Олексійович. Чоловіки постійно на зв’язку. Про фронтові ситуації син батькові розповідає вже по факту.
Перебуваючи вдома «на відновленні» чоловік підкреслює, що немає бажання покинути службу. Навпаки, хоче чимскоріш «поганяти кацапів».
— Скільки я перебуваю вдома, люди підходять і кажуть: «А як там на війні?» Кажу, поїхали зі мною, побачиш, - апелює військовий до питань про бойові дії. – Вчора поїхав хліб купити і мені так захотілося квасу… Взяв, складаю все в автомобіль. Коли до мене підходить чоловік і каже: «Слухай, дай мені пораду, варто йти на війну чи ні?». Кажу, думай сам, що я тобі скажу. Ну це ж клоунада..!
Олександр Олексійович стверджує, що з розумінням ставиться, коли люди святкують дні народження в тилу: «Все-таки не даремно все робимо, життя продовжується!».
— Від себе хотів би сказати людям, щоб берегли себе. Від всяких потрясінь, спокійно відпочивали. Єдине! Хотів би, щоб обмежували корупції, щоб реагували вчасно. Щоб люди не казали: «От наші з війни повернуться..!» Зробіть це до того, як ми повернемось. Щоб навоювавшись, ми повернулися до затишного і комфортного дому, а не починали тут роботу з нуля.
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
