Діти — це наше все. Щирі чисті душі іноді здатні породжувати такі «перли», які потім переказуються з уст в уста. Подібні історії перетворюються в анекдоти, які веселять публіку. Шкільне життя у багатьох асоціюється не тільки зі спогадами про навчання, учителів та однокласників. Ще вона багата смішними історіями. Давайте дізнаємося найбільш цікаві з них на прикладах, які могли повторюватися у багатьох.
Зазирнути за шкільні куліси нам охоче допомогли золотоніські освітяни – Оксана Стець (гімназія ім. С. Д. Скояренка) та Наталія Кодак (спеціалізована школа №1).
У моєму житті їжа на першому місці
Мій клас у гімназії знаходиться якраз навпроти їдальні. Ну двері в двері через коридор. Голодному триматися дуже важко. І часто діти, чий нюх щомиті уловлює смачні провокуючі аромати, думками дуже далекі від занять. Вони дивляться на мене, але ж я відчуваю, що багато-хто не чує, про що йде мова. Тому вирішила: написала у вайбер-групі батькам своїх учнів, щоби вони готували маленькі перекуси для дітей. Хай це буде бутерброд, банан, булка.
Наступного дня перед першим уроком один з моїх другокласників дістав бутерброд. Правильніше буде назвати його «бутербродище», бо це був батон, розрізаний вздовж, змащений маслом чи то плавленим сиром і зверху була викладена ковбаса різних видів. Хлопчик акуратно розгорнув його, поклав на парті. Встав, заспівав «Ще не вмерли України ні слава, ні воля», сів і взявся до трапези. Запитала: «А чому Гімн?»
- Бо їжа у моєму житті – на першому місці. Це важливо! А тому урочисто! – відповів.
Я вийшла з класу, тамуючи в собі регіт. Набрала батьків: «Добрий день! Це база постачання? У нас закінчилися продукти! Просимо забезпечити, бо до кінця дня не дотягнемо!» Батьки зрозуміли, що жартую, але були дуже здивовані: «Як? Ми ж йому на весь день наготували?..»
І колисала, й забавляла, й втішала
Запропонувала своїм 4-класникам на Різдвяні свята провести вечір у школі, з ночівлею. Зраділи. Це ж так не звично. Разом. Домовилися, що кожен повечеряє вдома, а з собою візьме легенький перекус: яблука, печиво чи бутерброд. Діти ледве дотягли сумки з провіантом. Можна було жити, не виходячи з школи, 3 дні!
Вечір пройшов цікаво. Ми розповідали і читали цікаві історії, пробували ворожити, як на Андріївських вечорницях. Жартували, переповідали як кого з дому проводжали, бо ще ж тягли й подушки, й ковдри, піжами. Сміялися і кепкували один з одного.
Найсмішніше для мене почалося вночі. Притягли зі спортзалу мати, постелилися, повкладалися. Той плаче до мами, той хоче їсти, той боїться, тому щось наснилося. Одного учня забрала і поклала поруч себе, того втішала- мало не колисала. Десь після першої стихли. Тільки заплющила очі – почали проситися в туалет. Пішла з одним, тоді з другим. Та ні, давайте вже хоч групами по 10. А їм цікаво, ліхтариками по школі світять. Тут вже сторожа дістали: «Та коли вже ви угомонитеся?!»
Розповіла про нашу ночівлю нинішнім учням. Кажуть: «Ой, як цікаво! Покляніться, що й ми будемо спати у школі усі разом!» Поклялася! Ще маю в запасі два роки…
«Завтра будемо. Чекайте».
Такі повідомлення напередодні Нового, 2012 року, отримали містяни, чиї діти навчалися у 8-му класі школи №1. Звісно, усі подумали, що це – візит працівників газової служби, з якими церемонитися не доводиться. «І підтасували ж якраз перед святом!» - бурчали чи не в кожній сім’ї напередодні прийому непроханих гостей. Напруження у кожному помешканні тривало аж до вечора. Коли ж на порозі з’являлася вітальна команда однокласників сина-доньки разом з класною керівницею Наталією Кодак, усі нестямно раділи і тішилися з такого розіграшу.
Сталеві нерви фізички
Аби вивести з рівноваги вчительку фізики, 9-класники змовилися влаштувати їй випробування. Діти встановили будильники на мобільних телефонах на один і той же час, щоби вони калатали якраз під час уроку фізики. В очікуванні результату цієї змови хлопці й дівчата сиділи як на голках. Час тягнувся невмолимо довго, а кілька секунд до дзвінка видалися мало не годинами. Перешіптувалися і неоднозначно переглядалися, ось-ось настане очікуваний момент.
Та коли на різні мелодії зазвучали мобілки, досвідчена вчителька терпляче вислухала усі переливи, посміхнулася і продовжила урок.
- Ми зазнали фіаско, усе пропало, - пригадує Яна Запорожець, котра була 9-класницею у 2015 році. – І більше не намагалися випробувати нерви вчительки.
Ярославів круасан
Під час повітряних тривог будь-який вчитель намагається якнайшвидше убезпечити школярів, вчасно й оперативно вивести їх в укриття. Ніхто не знає, скільки часу доведеться нам пробути у підземному сховку. Про всяк випадок, окрім наплічників із підручниками, діти завжди мають при собі – ще й тривожні.
- Вий сирени застав мене на уроці у 7-му класі, - каже Наталія Іванівна. – Діти вже навчені. Швидко взяли свої речі й організовано вийшли.
У сховищі за півгодини почали розпаковувати торбинки: кому води схотілося, кому щось пожувати. І тільки тоді вчителька помітила, що власний рюкзачок не прихопила.
Підійшов Ярослав:
- Не сумуйте, у мене є круасан. Хочете? – простягнув вчительці. – Їжте, я завжди беру їх кілька, щоб усім вистачило.
- Так, Ярик і мені давав минулого разу, - сказав хтось із ровесників.
- І мені, і мені, - додали однокласники. – Він у нас турботливий! (2023 рік).
Олійні світильники
Новий рік. Традиційно зі своїми учнями 7-Б готуємо сувеніри для батьків. Важлива умова – саморобні. Зібралися ввечері у мене вдома. У розпал роботи раптом зникло освітлення в кімнаті. Що робити? Як бути? Залишити на завтра? Уже нема куди відтягувати. Обійтися без сюрпризів? Такого не можна собі дозволити.
- Не переймайтеся, Наталя Іванівна, - заспокоїли по-діловому. – Зараз буде світло!
Живий анекдот
Якось вчителька української мови повідала колегам на перерві.
- Провчили частини мови. І сьогодні Сидоренко мені видав! Питаю: «Дивакуватий – яка частина мови?» Мовчить. Допомагаю: «Постав запитання». А він: «Дивакуватий – каковатий?»
Це моє місце (з власного досвіду)
У сільську школу приїхала інспекторка з районного відділу освіти. Вона зайшла до класу і сіла за останню парту, де було вільне місце. Почався урок. За кілька хвилин ввалився учень, котрий запізнився, з портфелем. Побутувала кабінетна система, і учні за розкладом переходили до іншого класу. Особливої тями до шкільних наук не мав, але на заняття приходив, бо «батько сказав: йди в школу, може між дітьми бодай якогось розуму наберешся!» Так і ходив. А тут іще й велика перерва, під час якої 5-класники обідали.
Хлопець попрямував до своєї парти, де сиділа поважна інспекторка.
- Ти чого тут всілася? Це моє місце!
Жінка підвелася з-за парти. А вчителька ледь із сорому не згоріла.
Смішні сценки із шкільного життя — це щоденний безцінний збірник учнівського фольклору. Кумедні випадки, історії та ситуації, які можна віднести до рубрики «навмисне не придумаєш», веселять не тільки дітей, але й дорослих. Дуже часто самі вчителі не в силах стриматися від сміху, почувши щось таке на своєму уроці. Плутанина слів, забавні пояснення речей і предметів, дитячі міркування — усе це здатне урізноманітнити шкільне життя і внести в серйозність вчення іронічний відтінок.
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
