Як змінилися уподобання читачів міської бібліотеки після 24 лютого

Алла Капля Головна редакторка

06 квітня 2023 12:35

Задовольнити свої читацькі потреби золотонісці та переселенці, котрим наше місто стало другим домом, можуть у двох бібліотеках: Центральній бібліотеці для дорослих та дітей і Золотоніській міській бібліотеці. Це дві різні будівлі, що мають багато спільного: обидві розташовані на вулиці Благовіщенська, обидві мають директорками жінок з однаковими прізвищами – Безкровна і в обох працюють справжні фанати друкованого слова, які з початком російсько-української війни стали на шлях волонтерського фронту з елементами психологічної реабілітації. Мабуть, так розташувалися зірки, що храми надбань друкованої світової думки знаходяться на Благовіщенській – вулиці, у назві якої закодована блага вість.

— Центральна бібліотека для дорослих та дітей, що на вул. Благовіщенська, 2 – методичний центр для 10 бібліотек територіальної громади: 2 міських і 8 сільських, - розповідає директорка Галина Безкровна. – Наразі ми відповідно до розпоряджень департаменту культури вилучаємо російську літературу. Однак твори світових класиків, що перекладені російською, ще не утилізуємо. Чіткої вказівки немає, а викидати шедеври – рука не підіймається.

З перших днів війни бібліотека була переведена на графік внутрішньої роботи. У ті лютневі важкі дні невизначеності Галина Безкровна разом з колегою, провідним спеціалістом закладу Діною Вовк стали волонтерами – пекли пиріжки для військових підрозділів, що формувалися на території міста.

— Кілька місяців ми здійснювали процедуру списання російської літератури, - пригадує Галина Миколаївна.

– Це дуже важка, рутинна і клопітка робота. А потім ми знову стали працювати з нашими відвідувачами. Деякі з розумінням віднеслися до того, чому ми не видаємо російські твори, що користуються попитом. Декому доводилося терпляче пояснювати таку позицію держави і наших спеціалістів. Були й такі, хто хотів викупити списані книги!

А вже у травні-червні до бібліотеки потяглися вимушені переселенці. Про цих, нажаханих вибухами, перенесених голод, страх і кількатижневий період в підвалах людей – найкращі враження і спогади. Тоді у бібліотеці працівники закладу організували своєрідний хаб. Містянка Тетяна Синьоок, котра перебуває у декретній відпустці, стала вести заняття з української мови для приїжджих. Майстер-клас для відвідувачів провела керівниця гуртка «Дивосвіт» Будинку дитячо-юнацької творчості Маріанна Шевель. Цю акцію художнього мистецтва підхопив відомий у місті аматор-самородок Сергій Лобода. Серед цікавих оригінальних акцій – «Підвішена книга», де першими стали Катя Кравченко та Маргарита Мороз.

Переселенці стали не тільки активними читачами, а й завсідниками усіх акцій, заходів, зустрічей, майстер-класів, учасниками театралізованих дійств. Традиційно, після кожної зустрічі бібліотекарки організовують домашнє частування зі свіжими варениками, випічкою, консервацією, чаєм, кавою і … душевною бесідою не за сценарієм. Жінки приносять для переселенців одяг своїх рідних, допомагають влаштуватися на роботу, знайти помешкання.

Найурожайніше у нас на канікулах і після 11-ої години

Творча і хазяйновита Ніна Гринь вже багато років поспіль привітно зустрічає наймолодших читачів бібліотеки. Вона знає, саме від неї залежить подальше визначення дитини: чи вона стане постійним другом закладу, чи заросте за нею стежка вже після перших відвідин. Тому у дитячому відділі у вічі кидаються великі іграшки, а відразу при вході на столі – маса картонних шаблонів яєць. «Це розмальовки Великодніх писанок, - пояснила Ніна Григорівна. – Дітки розфарбовують для наших бійців на фронт». Поруч висівся паперовий півень і дві курки – виробники яєчної продукції. Діти мусять знати, що яйця беруться не з базару.

Трапляється, що малюків приводять батьки, або ж частіше, бабусі. Від розмаїття книг у них розбігаються очі. Зорієнтуватися і дібрати потрібну книгу допомагає Ніна Григорівна.

— Учні 5-9 класів переважно читають літературу за шкільною програмою, - каже бібліотекарка. – А нещодавно самі організували виставку «Моя улюблена книга»: виставляли уже прочитані книги, щоб рекомендувати іншим.

Зустріч із дітьми-переселенцями. Школярі на карті України прикріплювали міні-прапорці там, де розташоване їхнє рідне місто. Найрясніше майоріла жовто-блакитним Харківщина.

— Нині популярними у дітей молодшого шкільного віку є комікси, - розповідає. – Може, тому що сторінки багатоілюстровані, а тексту мало. Але учні скучили за бібліотекою, за книгою. Коронавірус, дистанційка. А їм треба живе спілкування!

— Вразив 9-класник із Бахмуту, - каже, не приховуючи здивування. – Він вперше переступив поріг нашої бібліотеки. Огледівся. І нічого не розпитуючи, пішов між стелажами і вибрав потрібну книгу. Тобто, він орієнтується у книгозбірні. Значить, це для нього звична справа. До таких читачів – особливе ставлення, з повагою.

В основному діти цікавляться художніми творами, програмними, зрідка – історичною літературою. Школярі, котрі пишуть проекти і створюють презентації, звертаються за допоміжними джерелами для глибшого висвітлення теми.

Ніколи не погоджуся з тим, що бібліотека себе вижила

Молодь та людей старшого віку обслуговує досвідчена і знаюча Валентина Олексенко, яка віддала Золотоніському храму книги 38 (!) років свого життя.

— Спочатку наші читачі були стурбовані, що книги російською зняті з обігу, - каже Валентина Іванівна. – А вже за місяць у свідомості відвідувачів пройшло переосмислення і були такі, які не хотіли навіть у руки брати не тільки книги російських авторів, а навіть російськомовні. Читачі, котрі говорили російською і читали тільки Шилову, Донцову, Казанцева, а нині перейшли на видання українською, ще й спілкуватися намагаються рідною мовою. Березень-22 і березень -23 – кардинальні зміни. Читачі з 20-30-річним стажем – усі перейшли на читання українською. Тепер зіткнулися з іншою проблемою – забезпечити читача українськими виданнями. Інститут української книги передав 602 екземпляри, але цього для нашої аудиторії замало. Ще надійшли книги за Державною програмою.

Багато читачів дарують свої книги бібліотеці. Серед найактивніших читачів – люди старшого віку.

— Юнацтво - той прошарок, який оминає бібліотеку, - жалкує Валентина Олексенко. – Буває, що хтось із 17-20-річних має бажання після інтернет-видання прочитати оригінал, але ми не можемо його задовольнити. Однак, ведемо облік таких книг, щоб знати потреби.

Багато читають Скрябіна, Яріша, Іваничука, Василя Шкляра «Чорний ворон». Дуже багато запитів на твори психологічного характеру. Є поради як спілкуватися з дитиною, як вийти із складної ситуації.

— Приходять молоді матусі і кажуть: «Дайте книжку, тільки не знаю, як вона називається. Мені порадили!» Тоді питаю: «А хто вам порадив?» Бо знаю уподобання кожного зі своїх читачів, - ділиться нюансами роботи.

У нинішньому році немає підписки на періодичні видання: газети і журнали, що користуються попитом серед читачів. До прикладу, журнал «Однокласник», де юнацтво отримує сучасну інформацію, якої вже або ще немає в книгах. Відрадно, що коло читачів ширшає. Обслуговують і візочників, які телефонують і замовляють літературу. Валентина Іванівна виносить книги таким читачам на вулицю і таким чином обслуговує людей з інвалідністю.

«Сезон активного читання» у дорослій бібліотеці припадає на вересень-квітень, коли дні стають коротшими, а вечори довшими.

— Дівчинка попросила книжку зарубіжного автора, - розповідає Валентина Іванівна. – Коли подала їй твір, викладений російською, - вона відмовилася брати. Ось така принципова позиція дитини. Друковане слово – було, є і буде. Тому ніколи не погоджуся, що бібліотека своє віджила. Це хибна думка тих, хто не переступав наш поріг. А хай відчинять двері і тоді зрозуміють, яке життя вирує у нас.

Золотоноша-Золочів – коріння спільне

Наталія Крукова – золотоніська читачка зі стажем, її уподобання після 24 лютого змінилися кардинально, на 360 градусів.

— У моїй свідомості і душі змінилося все, - каже Наталія Вікторівна. – Читала детективи російською і тільки улюблених авторів. Для мене важливо стиль викладу.

— Володію українською, але сім’я – російськомовна, тому й спілкування, й читання було російською. А зараз бібліотека перейшла на популяризацію книг українською мовою, тому і я не відстаю: стала читати і говорити, хоча поки що виходить суржиком, але стараюся. Тематика не змінилася. Віддаю переваги книгам відпочивального характеру, щоб отримати задоволення. Була молодша – читала класику, історичні романи. Нині ж книг новітньої української історії ще нема, а старим – нема віри.

Таїсія Скрипник – переселенка із Харківщини. До війни жила у селищі Золочів. У Золотоношу приїхала у липні, куди з квітня до друзів евакуювалися донька і поранений син.

— Наших золочівських тут багато, - розповідає. – Виховательки Анжела і Лариса стали відвідувати бібліотеку, готували лялькові вистави, а потім задіяли і мене.

У молодості читала детективи, драми, а тепер – для душі. А найголовніше, що Таїса влаштувалася працювати у бібліотеку, де на момент нашої зустрічі вже мала 3 дні робочого стажу у Золотоніській бібліотеці.

— На «переселенські» особливо не проживеш, звикла працювати, - каже жінка, яка захоплюється золотоніською гостинністю, але мріє про повернення у рідні краї.