Війна зібрала на захист країни людей різних професій і посортувала за найзатребуванішими вакансіями: військовий-медик. Віталій Романько родом з Пологів Запорізької області. 12 років працював лікарем-травматологом у місцевій лікарні. Повномасштабне вторгнення росіян змусило чоловіка із сім’єю покинути рідну домівку і перебратися на Черкащину.

— Коли почалася війна наш населений пункт за тиждень окупували, разом із дружиною та сином ми виїхали до Канева. Влаштувався на роботу лікарем-травматологом, став на облік у військкомат.

— За два місяці мене викликали на службу, - розповідає Віталій Миколайович. - Після медкомісії потрапив в окремий стрілецький батальйон, який перебуває на Чернігівському напрямку. Мене призначили начальником медичної частини.

Після семи місяців служби лікарю запропонували відрядження на курси з тактичної медицини до Франції. Такі поїздки відбуваються регулярно, це вже був третій вояж українських медиків до Франції. Зібрали лікарів, бойових медиків, санітарів, інструкторів – усього 12 військовиків й повезли автобусом до Польщі, а звідти літаком до Франції. Курси тривали п’ять днів.

— Тактична медицина відрізняється від звичайного надання допомоги тим, що на медичні знання накладається тактика. Цивільний, звичайний, медик лікує людей у приміщенні лікарні. А військовий - може надати допомогу де завгодно: і в полі, і під час бою, і в медпункті, на місці отриманого поранення, враховуючи можливості й обставини. Також тактична медицина містить сортування – визначення черговості надання невідкладної допомоги за складністю поранення, - роз’яснює важливість навичок тактичної медицини для медика на війні запорізько-черкаський лікар.

Перше, що здивувало військових, – це усміхнені й доброзичливі французькі армійці, які не вселяли страху на фоні загартованих українських захисників.

— Нас зустріли добре, поселили в гуртожитку на території військового навчального центру, по дві особи в кімнаті. З сьомої ранку до семи вечора з перервами на обід, сніданок та вечерю, у нас були лекції та практичні навчання, - детально розповідає про вояж Віталій Миколайович. - Заняття були максимально наближені до бойових умов: в ангарах, які знаходяться на території, стояли вертольоти й інша техніка. Військові імітували поранених з криками, а ми - надавали допомогу у повному спорядженні: з бронежилетами, касками й автоматами. Все було максимально наближено до реальності.

За словами військового медика, рівень і якість курсу подавалася інструкторами на високому рівні, проте були свої нюанси.

— Єдине, що у французів менше бойового практичного досвіду. Багато чому вони вчилися вже у нас. У них вагома теоретична складова. Проте, останнім часом війн такого масштабу вони не вели. І раніше не застосовувалась така зброя як зараз: не було дронів, такої артилерії, систем залпового вогню.... Тому наші хлопці вносили правки у їхнє навчання, - з посмішкою згадує лікар-травматолог. – До прикладу, у нас виникла дискусія на тему «Коли потрібно надавати допомогу пораненому?» Французи стверджують, що за натовськими стандартами, це треба робити, коли медик знаходиться вже в повній безпеці. А в нас так не виходить! Бо поки медик буде в повній безпеці, де немає дронів, то нікого буде рятувати, поранений помре.

Проте, як зауважує Віталій Романько, європейські колеги внесли чіткість саме в тактичний бік медицини: на якому етапі евакуації, які маніпуляції та в якій послідовності варто робити. Щоб все було вчасно.

— У них безперечно краще забезпечення. Наприклад, є спеціальні манекени, на яких можна відпрацьовувати конікотомію (операція, яка проводиться в екстрених випадках: розсіченням гортані між перстнеподібним і щитоподібним хрящами в межах перстнещитоподібної зв'язки), чи дренування грудної клітки. Це такі важливі й непрості лікарські вміння, які треба відточувати. Одна справа пояснювати на пальцях, інша – реально пробувати нюанси маніпуляцій на спеціально призначеному манекені, - уточнює український захисник.

П’ять днів пролетіли швидко. В цілому французька доброзичливість й військова обізнаність інструкторів залишила в українських військових вагомий слід. Тепер набутими враженнями й знаннями медики діляться з українськими колегами.

— У нашому медичному пункті десять медиків. Війна – епідемія травм. Лікарю-травматологу на війні найпростіше, різниця з цивільним робочим графіком в тому, що може бути масовість цих уражень.

— А так і в мирному житті ми стикаємося з вогнепальними ранами, травмами кінцівок.., - підсумовує роботу на фронті 42-річний Віталій Романько. - У нас багато мобілізованих, і вони не всі повністю здорові. До нас в медпункт звертаються не тільки з пораненнями. Ми часто лікуємо побутові травми. А оскільки на війні немає розділення на різні відділи, то ми - універсальні медики.

Безстрашні, вольові й розумні, янголи в білих халатах - українські військові медики – Люди, які за шкірки витягують українських захисників з пітьми, часто ризикуючи власним життям, оперують, лікують та надають допомогу в будь-яких умовах. І все оперативно, швидко й за французькою інструкцією. А в більшості за українським відчуттям - моментально й без роздумів!

***

Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити

Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися