Золотонісець Богдан Артеменко: від викладача кафедри спортивних ігор до солдата-стрільця

Дмитро Грановський

13 січня 2023 12:00

Вже неодноразово "Златокрай" висвітлював на своїх сторінках історії людей, чиє життя докорінно змінилося з початком повномасштабного вторгнення. Чи ж то пак, радше, хто наважився на ці зміни, покидаючи все любе і звичне задля блага держави та нації.

Але історії тих, хто ще рік тому з указкою в руках розповідав дітлахам і юним українцям як правильно писати слова чи рахувати - вражають найбільше. Адже вчителі і викладачі, та й загалом ті, хто опікуються вихованням прийдешніх поколінь у тому чи іншому вигляді, власним прикладом показують, що означає бути громадянином України.

Одним з таких героїв наших розповідей цього разу став Богдан Артеменко. До 24 лютого від був старшим викладачем кафедри спортивних ігор у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького, а після - змінив катетру і дзвінки на автомат і артилерійські канонади.

Крім цього, пан Богдан також працював тренером жіночої волейбольної команди МСК Дніпро міста Черкаси (Вища ліга чемпіонату України). А безпосередньо день російського повномасштабного вторгнення запопав чоловіка, коли він саме збирався виїздити на півфінал кубку України з волейболу серед чоловічих команд, де він на той момент був гравцем основного складу.

Про воєнну стезю пана Богдана, чого бракує військовим, що найбільше вразило чоловіка на цій війні і яким він бачить її фінал - у нашому матеріалі!

Отже, вже 28 лютого, фактично у перші дні, коли ніхто не знав, що буде далі, куди зайде ворог і які перспективи матиме чергова російська військова інтервенція, Богдан Артеменко добровільно вирушив до військкомату. На момент початку цього вторгнення він не підпадав під мобілізацію, але як і тисячі українців зголосився добровольцем вступити у праведну боротьбу.

Разом з ним, до лав Збройних сил вступив і його брат, який наразі служить у Військово-морських силах України.

28 лютого навідавши центр комплектування, вже 5 березня пан Богдан у академії сухопутних військ, що у селі Старичі, прийняв присягу військовослужбовця. І перші 5 днів початкової підготовки провів там же, до миті, доки по закладу не завдали масованого ракетного удару.

Пана Богдана, оцінивши його фазову діяльність, призначили на штатну посаду інструктора з фізичної підготовки. Але за кілька тижнів він висловив бажання і був переведений у змінний склад 160 Одеської зенітно-ракетної бригади.

— Наразі проходжу службу на посаді стрільця у взводі охорони зенітно-ракетних комплексів С-300 у військовому званні - солдат, - розповідає військовий.

Бойова практика для Богдана Артеменка почалася з виїзду із підрозділом для прикриття морських портів міст Одеса, Південне та Чорноморськ. Затим вони передислокувалися у Миколаївську область.

— Зенітно-ракетні підрозділи на передовій, як правило розташовані за 10-15 км від прямого зіткнення з ворогом. Щоб не було можливості контакту зі стрілецькою чи кулеметною зброєю ворога, але можна було працювати (робити пуски власних ракет) по авіації противника (літаки, гвинтокрили, безпілотники тощо), - ділиться подробицями пан Богдан.

На фронті сприйняття оточуючого нас світу, людей та подій у ньому – змінюється. У когось на краще, у когось на гірше, у більшості – просто стає інакшим.

Але у будь-якому разі – змінюється. Зокрема, відбувається переоцінка цінностей і пріоритетів у житті. Унікальність цього явища у тому, що кожен солдат розповідатиме про власні відчуття і, навіть якщо збігатимуться слова, кожна з цих історій лишиться унікальною, адже усі слова схожі, а люди – ні.

Так, Богдан Артеменко ділиться тим, що найбільше вразило його протягом останніх 10 з гаком місяців.

— До позитивного, з упевненістю і гордістю можу віднести захопленість мужністю кожного українця, зокрема і всієї України як єдиного цілого, у боротьбі із набагато потужнішим ворогом, - говорить солдат. – До негативного – відношу неадекватність населення російської федерації відносно реального стану речей, це стало найбільшим шоком у поточних обставинах.

Віддані на благо Батьківщини місяці, крім спокою душі та сумління і відчуття виконання обов’язку, принесли пану Богдану і більш матеріальне, фізичне втілення винагороди - нагороду «Сталевий хрест»!

— «Сталевий хрест» присвоюється головнокомандувачем ЗСУ військовослужбовцям рядового складу за сумлінне виконання власних обов'язків в зоні бойових дій або під час виконання бойового завдання, - пояснив військовослужбовець.

У справі оборони нашої держави військовим активно допомагають волонтери, які стоять на варті тилу ще з 2014 року, але вразили увесь світ масштабами цього руху саме у 2022 році, з початком повномасштабного вторгнення. До волонтерського руху серед громадян долучаються і посадові особи, зокрема – народні депутати.

— Нардеп Віталій Войцехівський і заступник Золотоніського міського голови Олександр Флоренко активно сприяли тому, щоб ми отримали генератор, без яких на позиціях украй складно обходитися. Даний генератор наразі перебуває у місті Одеса, оскільки був бензиновим, а у полях, де перебуває наш підрозділ, в наявності лише дизельне паливо. Тому ми обміняли бензиновий на дизельний. Але фактично, саме завдяки цій допомозі наш підрозділ має безперебійне джерело енергії, - зазначає Богдан Артеменко.

Генератор – це добре. Але не одними генераторами, як то кажуть… Чого, на погляд пана Богдана, наразі бракує у війську?

— Найбільше бракує сучасної техніки, яка б у потрібний момент не давала збоїв у роботі, адже, на жаль, таке трапляється досить часто. Цього мені не вистачає, як військовослужбовцю.

— А особисто, як людині, - ділиться солдат, - бракує спілкування з рідними, близькими, з друзями, оскільки постійно спостерігаються неабиякі проблеми з мобільним зв’язком. А точніше, правильніше було б сказати, що зв’язок цей наглухо відсутній, а єдине, що рятує – супутниковий інтернет, за що окрема подяка Ілону Маску.

Хоч пан Богдан і не засідає у ставці Верховного головнокомандувача і не має доступу до таємниць, як і більшість громадян, він – українець. А кожен українець, на відміну від росіян, має власні думки, погляди та бачення тих чи інших подій і ситуацій.

Так, стосовно того, яким буде розвиток війни у 2023 році, Богдан Артеменко впевнено заявляє:

— Звільнення території України – всіх областей, але поки що – без Криму. Для звільнення Криму мабуть потрібно більше часу, хоча я не маю достатньо інформації, щоб стверджувати це напевно, - розмірковує військовий.

Саме такий настрій – про звільнення більшості українських теренів у 2023 році – і витає межи наших бійців, живлячи їх наснагою і заряджаючи силою для продовження боротьби. І зрештою – здобути жадану перемогу. А вона неодмінно має настати у прийдешньому майбутньому.

Своє ж прийдешнє майбутнє пан Богдан описує просто і лаконічно: життя у вільній і незалежній Україні, з можливістю робити те, що приносить задоволення: навчати в університеті і тренувати у волейболі.

Оскільки поспілкуватися з військовим нам вдалося ще в останні дні 2022 року, ми поставили злободенне і досить важливе запитання, яке часто стає каменем спотикання у громадських диспутах: якою буде новорічна ніч у військових, а також – як мають ставитися до свят ті, хто перебуває у тилу (чи можна людям у тилу святкувати під час війни, чи це не на часі?).

— Думаю, Новий рік у нас минатиме у стандартному форматі кожного дня війни: чергування, тривоги, за можливості – відпочинок, - з усмішкою розводить руками пан Богдан. – А щодо цивільних у тилу – на мій погляд, святкувати можна і потрібно це робити, адже кожен військовий, який перебуває на передовій, хоче, щоб його рідні й близькі мали нормальне, цивілізоване життя. Але робити це святкування слід без надмірної розкоші, з думкою про те, що у країні війна і десь, хтось багато в чому потребує допомоги. Це моя думка.

Наостанок бесіди, пан Богдан мав нагоду звернутися до співвітчизників. І цю можливість він використав дуже просто і лаконічно, а головне – щиро та правильно: