Найстрашніше було залишитися одній в камері. Всіх виводять, а ти лишаєшся одна. Однісінька. І тільки думки.
Всю інформацію в камерах ми отримували від підслуховування. Хапалися за кожне слово сказане наглядачами. Все пов’язували з можливим обміном. Наприклад, почули число 17, все, всі разом чекаємо, надіємось, навіть якщо це ніяким чином не стосувалося нас. В день коли нас забирали на обмін, з сусідньої кімнати почали виводити дівчат. Стало зрозуміло, що щось відбувається. Мене з камери забирали останньою. І хоча я бачила, що на ключ мене не зачинили (це означало, що скоріше за все за мною повернуться) ті хвилини чекання були найстрашнішими. Страх, що всіх заберуть, а ти залишишся, неможливо описати словами.
Сльози на очах від розуміння того, що вона відчувала в той момент, від безсилля, що не можеш нічого змінити. Благаю Бога, щоб дав їй сил і терпіння. Благаю, щоб повернули на рідну землю. Щоб поскоріше вона змогла обійняти свою донечку, обирала подарунки для неї на новорічні свята.
Скопіна Катерина, ми тебе чекаємо. В групі месенджера без тебе сумно.
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
