«Йосип», «Тарас Йосипович», «Борис» (з наголосом на «О»), «Котигорошко», «Степан», «Олександр», «Юрій», «Санчо Панса». Це імена реального верхнього одягу, який набув тілесності у вигляді маскувальних костюмів на вулиці Благовіщенська в приміщенні бібліотеки. Вісім одиниць одягу виготовили жінки на передову золотоніським хлопцям. У простонароді – це «кікімори», але боронь Боже, сказати ці слова російського міфологічного персонажув книжковому святилищі! Тут вони – хухи. Вдихнули життя у вироби – відвідувачі книгозбірні, благодійники і волонтери міста.
Волонтери-інтелектуали дослідили, який має вигляд це фантастичне створіння івирішили називати вироби саме цим красивим українським словом - хуха.
— Ідею створення маскувальних костюмів я виношувала давно. Завжди хотіла чимось допомогти нашим хлопцям, внести свій вклад. Якось перемовившись з Наталією Бонь з’ясувалося, що маємо спільну думку. Так вирішили спробувати плести маскувальні костюми. Першу основу для куртки нам привезла із Черкас Юля Денисенко. Вона волонтер ГО «Золотоніський координаційний комітет сприяння обороні України», - розповідає про початок «маскувального» періоду в житті очільниця Золотоніської міської бібліотеки №2 Людмила Безкровна. - Спочатку до пуття не знали як його робити. А потім з’явилась якась впевненість. Вже два місяці як ми вдосконалюємо свої навички на цьому поприщі.За цей час хлопцям надіслали вісім костюмів різних фасонів: куртки, плащі, пончо, чохли для зброї і нашоломники.
Першого «Йосипа» робили шість днів. Він забрав найбільше часу, сил і енергії. Проте був того вартий. Адже став ще й єдиним, кого перевірили через тепловізор.
— У моєї мами найгірша лайка: «Йосип драний!». Ось і перша наша куртка для захисників видалася складною. У нас було стільки не стиковок, поки все втряслося. Тому первістка назвали Йосьою. Він був дуже розумним хлопчиком, адже побачив світ у бібліотеці. Разом з Йосипом до наших хлопців ми направили листа, де описали його характер і здібності. А ще перед «прощанням»,орендувавши тепловізор, перевірили маскувальний костюм, чи бува не просвічується пряжа, - зізнається бібліотекарка. І додає, що усі учасники їхньої «секти» свято вірять у магію ниток, хорошого настрою і замовляння. - Ми розуміємо, що там нашим хлопцям треба не тільки захист, а й тепле слово підтримки, відчуття, що ми про них пам’ятаємо, що ми хочемо їх захистити по-своєму.
Основу команди трудового десанту бібліотеки складають сама очільниця закладу Людмила Безкровна, волонтерка Олена Шевченко, художній керівник міського Будинку культури Вікторія Долгушина, працівниці місцевого музею – Любов Патлаха, Вікторія Ямборська та Валентина Савченко. А ще наші колеги - журналісти районної газети «Вісник Золотоніщини» Вікторія Кавун та Надія Коваленко, підприємиця із Згарів Тетяна Мозгова, заступник директора Золотоніської школи мистецтв Ірина Кузнєцова разом з колегами - Германом Полісом та Олександром Воропаєм. Це люди, які окрім основної роботи виділяють години чи хвилини часу, щоб допомогти створювати золотоніськіхухи.
- Дякуючи Богу знайшлися ті люди, які дихають одним повітрям, - говорить Вікторія Долгушина. Жінка постійний волонтер і вже має чималий досвід у плетінні хух. - Репетиції завершилися і йдемо до бібліотеки, тут ниточка до ниточки, в кожний вузлик вплітаємо якусь гарну думку для захисту наших хлопців, щоб їм було тепліше й легше.
Створення хух передбачає багато етапів. Викрійки для захисного одягу Людмила Миколаївна вирізає власноруч з принесених рибацьких сіток. Розмір вічкамає бути не більший, ніж 2х2см. Мішковину фарбують, щоб не бралася на руки й не світилася. Потім, розвісивши деталі майбутнього виробу на стелажах, жінки збагачують його нитками - на основу-сітку вплітають пучечки-волокна.
— Зараз же війна технологій, не так як в 1945 році - надів маскхалат і пішов. Пристрої нічного бачення розпізнають деталі, нам треба це все перехитрити. Кольорову гамму ниток підбираємо в залежності від місцевості, куди поїде виріб. На Донеччині трава суха, немає зелені і багрянцю, тому й кольорове поєднання там коричнево-сіре. На Харківщину снайперам і розвідці передавали маскувальний одяг з зеленішими відтінками, - пояснює деталі Людмила Миколаївна. - Важливо, щоб костюм мав у складі мінімум 80% натурального волокна.Якщо на нього потрапить іскра – натуральна нитка перетвориться на попіл, а штучна – запаяється.
Кожному виробу майстрині придумували ім’я. Олександр – захисник, Юрій - переможець, БОрис – прем’єр-міністр Великобританії.
— Ми почали обдумувати імена, а Олена глянула в календар – сьогодні іменини в Олександра – означає захисник, захист для наших захисників. А Юрій…ми не хотіли Георгій, - сміється, згадуючи деталі того дня організаторка. - Ми закінчили виріб на день Святого Георгія. Ми всі прагнемо перемоги і важливим було це слово. Але Георгій асоціюється з георгіївськими стрічками. Не захотіли його. Знайшли аналог - Юрій, Юрчик. До кожного виробу пишемо листа. Коли у віршах, коли своїми словами. Обов’язково вказуємо - хто це і як його звати.
Наразі отримали замовлення на пончо з рукавами і два чохла для зброї. Проте підготовка сировини, а саме ниток пряжі – займала б теж левову частку часу.
— Завдяки небайдужим людям, які можуть на роботі чи вдома розпускати шерстяні речі на нитки та мішковину на волокна, ми можемо займатися в бібліотеці виключно плетінням елементів маскування, - зізнається Людмила Миколаївна. І закликає всіх жителів міста до гуртування: - Запрошуємо всіх з 10 до 17 години долучитися до наближення перемоги разом! Якби кожен хоча б раз на тиждень прийшов на кілька годин нам допомогти – ми б втричі швидше забезпечували захисників необхідним маскуванням. Наших хлопців, які заради нас стоять на передовій. Не можна втомлюватись, вони там стоять цілодобово!
.
Приміщення бібліотеки не опалюється. «А хлопцям там тепліше?!» - дивується запитанню Людмила Безкровна: «У нас є чай, кава і обігрівач, а щедуже тепла атмосфера, приємні розмови, «затишні» люди і гарячавіра в перемогу. А це головне!».
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
