Аморфне європейське суспільство, яке від 1945 фактично жило у стані постійного технічного та економічного розвитку, покращення державних інститутів та зміцнення думки щодо цінності людського життя, наразі не здатне цілком притомно сприймати війну в Україні.
Так, вони розуміють, що це проблема, можливо, навіть сприймають це як трагедію, але вони не здатні зрозуміти ані українців, ані, тим паче, путіна і росіян. Ми живемо у різних світах. Проте європейський світ став таким у результаті саме війни. Спершу була Перша, а тоді і Друга світові, які, де-факто, було однією єдиною війною, просто з перервою. Саме тодішні втрати призвели світ до сьогоднішніх здобутків.
Цей процес відбувається і в Україні у 2022. А точніше, від 1991 до дня завершення російсько-української війни триває великий і глобальний процес розпаду радянського союзу. Саме так. Адже не можна стверджувати, що ми мали 30 років незалежності. Це були 3 десятиліття, коли ми не могли зрозуміти - ким є, куди рухаємося і що слід робити завтра. У 2004 був перший спалах, «приступ» національної самоідентифікації. У 2014 - це повторилося у неймовірно великих масштабах.
Але ще до 2022 чимала кількість українців вподобали можливість лишатися манкуртами - працювати у росії, співпрацювати з нею, позитивно відгукуватися про агресорів, слухати їхню музику, дивитися фільми, толерувати їхню культуру і послуговуватися мовою. І хай би скільки лиха не прийшло із російським військом на українські терени, на противагу наївному європейському баченню, деякі речі неможливо засвоїти без війни. Така сутність людства. Щоб збагнути істину та збудувати нове життя, все старе повинно згоріти у праведному вогні. І цього не уникнути.
Отож, війна - як рушій національно-державних процесів, хай би хто що не говорив. Так від початку війни нарешті прийняли закон про лікарську марихуану, який буквально вимучували останні роки. Те ж саме можна сказати про збройний закон, який, нарешті, за 30 років від здобуття незалежності, отримав розголос і почав свій рух у слушному напрямку. Аналогічно – дерусифікація: через те, що багато хто продовжував толерувати російську культуру та історію після 2014, ми наразі маємо пам'ятники всяким Суворовам і Єкатєрінам, як от в Одесі, яку очолює громадянин росії Труханов, котрий захищає ці «культурні пам'ятки»; тепер і цей процес зрушив з місця - зміна назв вулиць, знесення всяких Пушкіних та іншої шовіністичної нечисті та інше.
Таких прикладів безліч. Шкода лише, що для здійснення цього, для змін у свідомості 70-80% людей знадобилося спершу 8 років Донбасу, а тоді сотні російських ракет після 24 лютого, Буча, Ірпінь, Маріуполь… Але маємо, що маємо. І про подібні процеси можна говорити ще досить довго, проте сьогодні ми маємо намір зачепити мовне питання.
Ірина Фаріон говорить: «мову не знають або політично упереджені, або розумово відсталі, тож до якої системи координат належите власне ви?». І тяжко з нею не погодитися. Особливо, коли бачиш, як приїздять люди зі, скажімо, Африки і за 6 місяців вже гуторять, послуговуючись слівцями, які тутешні й знати до того не знали. А на цьому тлі, якісь істоти вештаються нашими вулицями з українським громадянством і кричать «мнє па рускі какась лєхчє». Тож аргументи, чому деякі веб-ресурси до сьогодні лишалися тільки у російськомовній версії - відсутні. І новий закон, завдяки якому з 16 липня має відбутися повний перехід цих ресурсів на українську - не може не тішити. А претекстом йому, вочевидь, слугувало все, що сталося від 24 лютого, тобто - війна.
Тож, із 16 липня у дію вступають частина друга та шоста статті 27 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», які регламентують використання державної мови в мережі Інтернет та мови інтерфейсів комп'ютерних програм, встановлених на товарах. Про це повідомив мовний омбудсмен Тарас Кремінь. Вже за місяць Уповноважений із захисту державної мови зможе накладати штраф, розмір якого складає від 3400 до 8500 грн, якщо це перше порушення. За повторне натомість передбачено штраф від 8500 до 11900 гривень.
Це те, що повинно було відбуватися з 1991.
Гаразд, не відбувалося тоді. Але чому ж і з 2014 все це йшло повільно, а подекуди - спускалося на гальмах? І чому дехто лишається з цією ж думкою у 2022 - найбільша загадка. Проте, хай би там як, а закон є, його будуть змушені дотримуватися. Якщо не бажають по хорошому - буде по законодавчому.
Мова - то є перше, за чим впізнають націю і то є тим єдиним, що фактично різнить її з-поміж іншим. Історія, культура, менталітет, візуальна складова - то все пусте і не може існувати без мови, яку слід висувати на перше місце.
Чому, гадаєте, окупанти змінюють вказівники з українських, на російські? Тому що мовою вони вказують на те, що тепер - це їхнє. Аналогічно, фактично те, що схід України був здебільшого російськомовним, росія мала нагоду багато років маніпулювати зокрема тезою «захист російськомовного населення». Так, росія така, яка вона є, і чи говорили б східні українці російської чи українською - імперія у будь-якому разі полізла би творити свою імперську політику. Але саме думка про те, що росія - це щось своє, що російська культура - якась наче рідна, через те власне, що російська мова не здавалася іноземною - всі процеси від 2014 були для агресорів значно простішими, аніж могли би бути.
Тож, на завершення. Багато хто наразі апелює до того, що на фронті є всі - і україномовні, і російськомовні, і всі вони рівнозначні патріоти. Але порите те, що усім цим людям, незалежно від того, послуговуються вони мовою чи язиком, безмежна дяка - не забувайте, що погані вчинки не перекривають хороших, а хороші - поганих. Усі вони лишаються на совісті кожного громадянина, але зрештою стають проблемою, яку доводиться вирішувати усій нації. І доки у вищих ешелонах влади будуть сидіти люди, від яких лунає «какая разніца», доки провідні шоу та естрада будуть російськомовними, доки Тєрєхов, коли Харків потопає у крові, продовжуватиме белькотіти мовою тих, хто ту кров пускає, і доки Труханов буде бити себе у груди за пам'ятники Суворова і Єкатєріни - ми будемо жаданим шматком для росії, а наш розум - лишатиметься вразливий перед їхніми тезами, пропагандою і закликами.
Поміж іншим, 18 червня у російській помийці «РІА Новості» з’явилася новина про те, що у тимчасово окупованому Херсоні планують встановити пам’ятник Єкатєріні – тій самій, яка зруйнувала Січ та проводила активну політику русифікації українців, і так, тій самій, яку толерує громадянин росії Труханов, щорічно виділяючи 2-3 мільйони гривень українських платників податків на охорону пам’ятника російської імператриці.
Якби раптом росіянам вдалося втілити свої вологі мрії у життя і окупувати Одесу – завдяки своєму «агенту» на керівній українській посаді вони могли би не перейматися питанням встановлення пам’ятників окупантам минулих століть, на штиб Єкатєріни – для них це все вже люб’язно підготували колаборанти, які, чомусь, на 4-му місяць повномасштабної російсько-української війни, мало того, що не свідчать у СБУ та не готуються споглядати подальші події через ґрати, так ще й примудряються безкарно робити заяви у інтерв'ю The New York, як от «Одеса є міжкультурною столицею України. Мене турбує зростання ненависті до всього російського».
Громадський активіст Сергій Стерненко у своєму Телеграм-каналі прокоментував ці слова очільника Одеси, зокрема додавши спільну світлину Труханова і зрадника та колаборанта Киви:
— Якщо Труханова так турбує ненависть до російського, то він може звалити у свою улюблену росію, громадянином якої він є. Якщо ні, то відправимо його туди разом із пам‘ятником Суворову, який він встановив у місті, та Єкатєріною II, на охорону якої він дає мільйони з бюджету. За пушкіна воно переживає. А на десятки мільйонів убитих росіянами за останні століття українців йому плювати, - не надто добираючи слів, дописав Стерненко і, будемо відверті, якось не виникає і натяку на бажання сперечатися з ним у цьому питанні.
Нам ще доведеться багато попрацювати, аби здобути перемогу у російсько-українській війні. Але ще більше - аби здобути перемогу за Україну як таку. І ця війна буде складнішою. Адже росіянина - вбив у бою і на одну проблему стало менше. А манкурти – вони замасковані, вони просто серед нас і виявити їх, а тим паче знешкодити у межах чинного законодавства - складно. Та це нічого не змінює, адже все у світі рано чи пізно завершується. А от Україна була, є і буде. Наша місія лише одна – зоставити після себе не тільки купку свіжої землі з увіткнутим у неї хрестом, а щось більше, зокрема і внесок у творення нації.
А нація - починається з мови.
На щастя, настав час, коли більше не потрібно вказувати на те, що росія – ворог. Проте росія – вершечок айсбергу у війні за Україну. А попереду у нас скрупульозне «відколупування» шматочків, які ховаються під водою у вигляді манкуртів із жанру «мнє па рускі какась лєхчє», «какая разніца» та проявів турботи про зростання ненависті до всього російського. І «відколупувати» та розтоплювати цю кригу доведеться з абсолютно усіх прошарків суспільства.
А наразі – послуговуйся українською, лише тоді – все буде Україна!
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити.
