Сурогатне материнство не заборонене в Україні. У провінційній Золотоноші, звичайно, немає агентств та клінік з репродуктології. Однак це не перешкода для золотоніських жінок виносити дитину на замовлення заможного подружжя. Нам вдалося не тільки відшукати героїню, але й поспілкуватися з нею і отримати чесні відповіді навіть на провокативні питання. Тому пропонуємо відкриту сповідь 33-річної містянки.
Як усе починалося
На сурогатне материнство я відважилася вже вдруге. Зараз виношую двійню для подружжя з Кременчука. Вперше на цей крок зважилася 6 років тому. Запропонував мені лікар-репродуктолог Київської клініки, де я була донором яйцеклітин. Стати донором мені порадила моя двоюрідна сестра, яка жила на той час в столиці і так «підробляла». За один раз донорства у клініці отримувала 7 тисяч гривень. Це були непогані гроші у 2013 році. Здавати матеріал можна було не частіше, як через два місяці. У той час я перебувала у декретній відпустці, доньці було вже 2 роки, і я могла залишити її на рідних.
Спершу категорично відмовилася. Проте життя змушувало не раз повертатися до цієї розмови. Вирішальною мотивацією була відсутність власного житла. Разом з чоловіком та двома дітьми ми поперемінно намагалися ужитися то з одними батьками, то з іншими. Потім була оренда квартир, де треба платити не лише за житло, а ще й за комунальні послуги. Одного разу ми з чоловіком зважилися на відверту розмову і вирішили, що іншого виходу у нас немає. Діти підростають, а з мінімальних зарплат відкладати на будинок – нереально.
Умови договору
Для донорства віковий ценз – до 32 років, для сурогатного виношування – 38-40. Обов’язковими умовами для майбутньої мами на замовлення є відсутність хронічних захворювань і пагубних звичок (не пити, не курити), переривання вагітності, наявність хоча б однієї народженої здорової дитини.
Через місяць після того, як згодилася, мені зателефонували з клініки і повідомили, що є сім’я, яка шукає кандидатуру для сурогатного материнства. Мене познайомили з людьми з Херсона, яким було під 50. Їхній єдиний син працював у київській прокуратурі, загинув у ДТП. Жінка тривалий час не могла завагітніти. Коли ж, нарешті, це сталося – на 22-ій неділі вагітності стався викидень. Дві її яйцеклітини підсадили сурогатній матері, прижилася лише одна, і вона народила хлопчика. А через 2 роки я для них народила дівчинку, бо клініка поставила їх перед вибором – підсаджувати комусь їхні заморожені ембріони чи утилізувати.
Ми обговорили деталі і в присутності нотаріуса підписали договір. Згідно з умовами цього документу після народження дитини я отримала 15 тисяч доларів. Але, окрім цієї винагороди, щомісяця реципієнти надсилали мені 300 доларів для харчування, ще 300 - впали на картку на 20 тижні вагітності. Це для придбання одягу, бо став рости живіт і, звичайно, я набрала вагу. До того ж, у нас була домовленість: купувати я могла усе, що мені треба. Придбавала за власні кошти, скрінила чек, а мені потім повертали усі витрати. Ще у договорі було обумовлено: у разі кесаревого розтину – доплата 1500$, у випадку двійні – ще 25% від кінцевого гонорару. Плюс протягом двох місяців після народження реципієнти повинні турбуватися про мій фізичний стан. У разі виникнення якихось ускладнень усі витрати вони беруть на себе.
Чи легко бути сурогатною матір’ю?
Наразі я вагітна і виношую двійню для чудового подружжя із Кременчука. Дуже порядні люди. Мені було цікаво: чому вони, маючи власну дитину, вдалися до послуг сурогатної матері? Жінка відверто пояснила, що перше дитя народжувала всупереч забороні лікарів. Повторна вагітність завершилася викиднем і великими гінекологічними проблемами. Перша спроба у серпні 2020 року підсадити мені яйцеклітину буда невдалою…
Відповідно до укладеного договору – сума гонорару 17 тисяч доларів, плюс 300 доларів щомісячних виплат, але на 12-му тижні – 1700 $ від загальної суми і на 20-му – аналогічні виплати. За кесарів розтин, за умови медичної необхідності, 1500$, за двійню – 3000 $.
З першою вагітністю мені було легше. Зараз набагато важче. Тільки підготовчий період тривав місяць. Дуже замучує токсикоз. Він просто будить мене о п’ятій ранку. Пробувала, не встаючи пити воду, смоктати лимон, їсти крекери – усе марно. Вивертає весь шлунковий сік. Перші три місяці взагалі не могла рухатися, був строгий постільний режим. Щоб прижилися ембріони, призначають велику кількість гормональних препаратів. Від них металевий присмак у роті, як від гарячих уколів. Оскільки виношую двійню, то дозу гормональних збільшили вдвічі. Нині вже 15 тиждень, тому поступово зменшують. Перший час так погано почувалася, що боялася навіть вийти на вулицю. А зараз, коли така ожеледиця, без допомоги чоловіка й на поріг не ступаю.
Уже стала на облік. Як було домовлено з батьками, народжуватиму у Києві, у пологовому будинку №5. Якщо раніше у столичний пологовий можна було потрапити будь-кому, то нині приймають лише тих, кого лікарі вели протягом кількох місяців.
Батьки-реципієнти винайняли мені квартиру, де я можу проживати хоч відсьогодні. Але мені вдома легше, є підтримка моральна і фізична. Проте, з 28-ої неділі ця умова стане обов’язковою.
Клініка репродуктивної медицини співпрацює з різними агентствами, у кожного з них свої умови і правила. Мені імпонує спілкуватися з куратором, який на зв’язку 24/7. Так набагато простіше. У даному випадку у мене розумна людина, кандидат медичних наук, гінеколог. З нею можна поговорити на будь-які теми. Вона розуміюче ставиться до ситуації, не напружує, як перелякана мамочка: у тебе впав гемоглобін, їж більше печінку, навіть не вникаючи, сприймає мій організм її чи ні. Їй не можна пояснити і довести, що нудить.
Якщо виникнуть форс-мажорні обставини? Я на цих дітей не маю ніяких прав. Це мої-чужі діти. У договорі вказані опікуни, які візьмуть дітей своїх родичів на випадок ДТП чи смерті. Щоб запобігти народженню малят з вадами, на 12 і 17 тижнях вагітності у клініці проводять аналізи на патологію. До того ж, кожному ембріону попередньо проводять генетичну експертизу.
Заради чого я зважилася на сурогатне материнство?
Після першої сурогатної вагітності ми змогли придбати власний будинок, звести огорожу, придбати необхідні меблі та погасити усі кредити. Зараз хочемо зробити капітальний ремонт, замінити дах, зробити порядок на подвір’ї, придбати авто. Карантин змусив користуватися кредитними коштами з банківських карток, їх треба повернути.
Три місяці постільного режиму мобілізували моїх дітей, чоловіка. Старший син безвідмовно підмінив мене на кухні, взяв на себе обов’язки по господарству. Він повністю відповідає за доньку, водить її на гуртки, забирає зі школи. Та й донька вмить подорослішала, вона стала більш відповідальною. Про мою участь у програмі ми з ними відверто поговорили, навіть рідні не знають про повторний крок.
Багато моїх подруг і знайомих, у яких таке ж фінансове безвихіддя, стали донорами яйцеклітин. Є такі, котрі відважилися на сурогатне материнство. Але про це мало хто говорить. Наше містечко - як велике село, у якому новини поширюються миттєво. А менталітет людей ще не готовий до адекватної цивілізованої реакції на сурогатне материнство.
***
Слідкуй за нами у Facebook та Instagram, щоб нічого не проґавити.
