Тест на знання книг: перевір наскільки добре ви орієнтуєтеся в літературі

«Книги мають особливу чарівність; вони дають нам насолоду: вони розмовляють з нами, дають нам добрі поради, вони стають живими друзями для нас»

Думи мої, думи мої, Лихо мені з вами! Нащо стали на папері Сумними рядами?.. Чом вас вітер не розвіяв В степу, як пилину? Чом вас лихо не приспало, Як свою дитину?..

І все на світі треба пережити. І кожен фініш — це, по суті, старт. І наперед не треба ворожити, І за минулим плакати не варт

Я на гору круту крем'яную Буду камінь важкий підіймать І, несучи вагу ту страшную, Буду пісню веселу співать. В довгу, темную нічку невидну Не стулю ні на хвильку очей — Все шукатиму зірку провідну, Ясну владарку темних ночей.

Не спіши, бо в душі дозимовує вірш. Завтра ще пригадаєш грузинські хмарини. Як в розлуці поглянеш на небо пильніш. Зачекай, бо в душі дозимовує вірш. Не спіши, не страждай наперед безневинно. Благодаттю тінистою серце потіш... Не спіши, бо в душі дозимовує вірш: Завтра десь пригадаєш грузинські хмарини.

Життя, кажуть, зжити — не поле перейти. Життя — що погода. Як серед ясного літнього дня, коли сонце аж пече, так гріє та світить, дивись: де не взявся вітер, надув-нагнав з усіх боків чорні хмари, — заклуботались вони; насупилось небо... заховалось сонце — похмуріло... загуло, закрутило, закушпелило шляхом... Зиркнула блискавка, загуркотав грім... гряк! трісь!..

З театру, як з храму крамарів, треба гнать і фарс, і оперетку, вони – позор іскуства, бо смак псують і тільки тішаться пороком! (…) В театрі грать повинні тільки справжню літературну драму, де страждання душі людської тривожить кам’яні серця і, кору ледяну байдужості на них розбивши, проводить в душу слухача жадання правди, жадання загального добра, в пролитими над чужим горем сльозами убіляють його душу паче снігу!

Дивне те людське серце! Найбільше своє щастя, найбільшу розкіш бачить у тім, щоб задати другому болючий удар, зробити його нещасливим, відібрати йому віру в людей і надію на ліпше!

Молодості властивий порив, мрії про надзвичайні вчинки та славу, хоч із тисячі цього доходить звичайно один. Проте коли б показати юнакові зразу його дальшу правдиву долю, він прагнути перестав би, все послав би під три чорти й у босяки пішов би. Виходить, омани конче потрібні! 

Не боюся я слів лише уві сні, коли слова сняться мені, як люди, як барви, як глина й пісок, і як дерева і квіти...