22 березня – професійне свято водіїв таксі - тих, хто займається приватними перевезеннями. Для нашої маленької та хорошої Золотоноші ця галузь є доволі поширеною і затребуваною. Таксистам доводиться долати кілометри непроїзних вулиць, виконувати замовлення вибагливих і знервованих клієнтів, вислуховувати скарги або ж радісні монологи.
Напередодні професійного свята нам вдалося поспілкуватися з досвідченим водієм таксі Віктором Дробним, який обожнює свою роботу і знаходить в ній задоволення. Ми поставили йому 10 незручних питань, які його зовсім не спантеличили, а лише розвеселили.
Чи доводилося Вам перевозити пасажирів з одурілими від перельоту котами?
- Знервованих кішок ще не траплялося, бо немає поруч аеропорту. У мене перша освіта – ветеринар, тому з котами і собаками у нас взаємна любов. Злих людей більше, ніж тварин.
Чию адресу берете за маршрут – чоловіка чи дружини, які продовжують сваритися у салоні таксі?
- Подібні ситуації не рідкість. Їду прямо, і вже через 1,5 кілометри нашої бесіди подружжя забуває про причину скандалу. Доставляю за їхньою спільною адресою.
Чи знижуєте тарифи для молоденьких дівчат?
- Є такий грішок, знижую. А бабулькам стареньким, іноді й доплачую, якщо у неї не вистачає грошей на подальшу дорогу автобусом.
Як виявляєте симпатію, якщо пасажирка сподобалася?
- Намагаюся підібрати влучний комплімент. Відчинити двері, поставити сумки у багажник, подати руку при виході – це норма для водія таксі. Нас таких в Золотоноші одиниці. Саме для водія таксі, а не таксиста, властиве почуття ввічливості і такту, ми відчуваємо, коли говорити, а коли й змовчати.
Які стандартні завчені репліки використовуєте у розмові?
- Таких фраз безліч у запасі. Наприклад, який чудовий сьогодні вечір, як по-особливому мерехтять нині зірки…
Чи маєте власний лайфхак, щоб клієнт став постійним?
- Є, не мовчати. Людина завантажена соціумом, вона сідає у салон і має 25 проблем. Їй так за день накипіло, що хочеться «вилити душу». Доводиться бути і психологом, і філософом у таких ситуаціях. Радію, коли клієнт встає задоволений, ще й посміхається.
Чи є у Золотоноші «злачне» місце?
- Звичайно ж, центр міста. Є й інші, випадкові: залізничний вокзал, ресторани. Але хай там стоїть хоч 100 авто із шашечками, конкуренція мені ні до чого. Бо люди прагнуть якісних послуг за власні кошти. А такий сервіс їм забезпечую я.
Як задобрюєте диспетчера, щоб отримати краще замовлення?
- Абсолютно ніяк, я до такого не вдаюся.
Коли створите власну фірму?
- Такої мети перед собою не ставлю. Мене цілком влаштовує робота нашої фірми і керівництва.
Чи повертаєте забуті речі клієнтам?
- Повертаю і дуже часто. В основному - це телефони, парасольки, сумочки, барсетки, косметички, клатчі. Винагороду пропонують торговці. Для них гроші – вища ціна вдячності. Вони по-іншому не звикли дякувати. У таких людей «спасибі» - не ходить. А для мене куди приємніше побачити блиск в очах і щиру радість на обличчі людини, якій передаєш загублену річ. Ці емоції не передати!
Скільки грошей йде на відкати?
Я - законник. Мої відкати –Пенсійний фонд, соціальне страхування. Більше нікому нічого не винен.
