Зима в Україні ніколи не була німою. Вона просто говорить по-різному. Десь вона куцюнить, десь задубіє, а десь так оцепінить, що й слово не зрушиш з місця. Бо холод у нас — не просто температура. Це стан, досвід і пам’ять, зафіксовані в діалектах.
Словники стримано кажуть: змерзнути, замерзати. Але народ завжди був точнішим.
У степах холод покоцеліє. Там можуть збирати аригунці — ознаки першого морозу, що кусає землю нишком. А коли вже замерзнути на ухналину — то так, що й у зашпори позаходить.
Поділля не терпить напівтонів: там людину просто задзябне. Коротко й чесно. А ще може куцюнити — коли холод підкрадається поволі, з-під поли, і довго не відпускає.
У середньонаддніпрянських селах мороз закацюбує — мов хитрий звір, що сковує рухи. На заході ж він не грається: задубіти або сколіти — як покрив річок чи озер у -20 градусів.
Слобожанщина знає, що таке закацаніти — коли холод бере різко, без попередження. Або кацубнути — швидко, мов ляпас вітром.
Карпати говорять із морозом на «ти». У покутсько-буковинських горах можна оцепініти — завмерти не лише тілом, а й думкою. Гуцули ж скажуть: задзибіти, ледоватіти, надрегнути — і кожне слово ніби хрумтить під ногами, як сніг.
На Бойківщині холод сціпне. Обійме так, що не ворухнешся. А в лемківських селах він конценить — стискає, збирає людину в грудку тепла всередині себе.
Ці слова — не просто мовні цікавинки. Це карта країни, намальована морозом. У них — вечори без світла, дорога додому, подих у шарф, дитячі руки в рукавицях, що давно стали замалі.
Бо як би не називалася зима — вона всюди своя. А як кажуть у вас?
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
