Страх — стан хвилювання, тривоги, неспокою, викликаний очікуванням чого-небудь неприємного та небажаного. Усередині підлітків, дітей покоління «АЛЬФА» або дітей покоління смартфонів, їх багацько.
Авторці матеріалу про страх серед підлітків, Жені, чотирнадцять років, вона вчиться у звичайній золотоніській школі серед своїх однолітків, тож може спостерігати і проживати страхи покоління альфа по факту.
-
- Ми народились у світі інтернету, Wi‑Fi та сторіз, але насправді підлітки не такі вже й безстрашні, як здається дорослим. У нас є свої «монстри під ліжком». Іноді вони навіть страшніші за тих, які були в наших батьків, - розповідає Євгенія Васіна.
СТРАХ БУТИ «НЕ ТАКИМ»
Ми постійно бачимо, якими мають бути інші: красиві, усміхнені, впевнені, з ідеальним фільтром на обличчі. Дивлячись на це, задумуємось: «А що, якщо я не такий? А якщо мене не лайкнуть? А якщо ніхто не прочитає цей текст?».
Найгірше, що страхи ми придумуємо собі самі. Але вони справжні, бо бути неприйнятим боляче в будь-якому віці.
СТРАХ ВІЙНИ
Я народилася у 2010-му і вже змалечку чула слова «війна», «обстріли», «полон». Зараз нам лише по 14-15 років, а ми вже розбираємось в тому, що таке «повітряна тривога», «БПЛА» чи «ППО».
Ми не мріємо про безтурботне літо, ми мріємо про мирне. І страшно те, що для нас «мир» уже не щось само собою зрозуміле.
СТРАХ ЗА МАЙБУТНЄ
Ми боїмося, що все, що вчимо, може виявитися нікому не потрібним. Що оберемо не ту професію, не те місто, не тих людей. Що завтра світ зламається ще раз.
Іноді я думаю: «А навіщо це все?» А потім згадую, що навіть найменші речі - дружба, улюблена музика, прогулянка містом - дають силу жити далі.
ЩО МЕНЕ НАДИХАЄ У ЧАСИ ВІЙНИ?
Я не знаю відповіді для всіх. Але мені допомагає:
- говорити про страхи з другом або мамою;
- писати в блокноті все, що лякає;
- малювати навіть тоді, коли малюнок виходить кривий;
- вірити, що навіть із маленької Золотоноші можна змінити світ.
Хоча б світ однієї людини. Ви можете здивуватись, але навіть зараз у нас, підлітків, є речі, які гріють серце. Я хочу поділитися своїми. Може, хтось прочитає – і йому теж стане трохи тепліше.
ЛЮДИ НАВКОЛО
Я захоплююсь людьми, які попри усі труднощі, намагаються щось робити для перемоги: волонтери, що збирають допомогу для військових та переселенців; лікарі, які не сплять ночами, рятуючи військових; наші воїни.
Моя мама, яка щоразу шепоче: «Головне – щоб ти була в безпеці».
А ще є вчителька, яка під час тривог хвилюється за нас, своїх дітей і пише нам у чат: «Тримаймося, все буде добре!». І ці прості слова справді допомагають.
ОБІЙМИ З ПУХНАСТИМ ДРУГОМ
У нас вдома живе маленьке кошеня Тоша. Коли страшно від сирени, я беру його на руки, і мені стає спокійніше. Бо навіть під час війни любов нікуди не зникає.
МУЗИКА
Я слухаю українських виконавців. Деякі пісні ніби написані спеціально для нас – таких підлітків, що живуть між повітряними тривогами і «домашкою».
Коли в навушниках лунає «Обійми мене» чи «Доброго вечора, ми з України» з’являються сили робити хоч щось.
РІДНЕ МІСТО
Моє місто – Золотоноша – невелике. Але тут є вулиці, де я гуляла з батьками, є сквери, де ми сидимо з друзями і говоримо про майбутнє. І навіть коли чую сирену, я дивлюсь на небо над Золотоношею і думаю: «Я хочу, щоб тут завжди був мир. І заради цього варто мріяти».
Мрії
Я мрію колись побачити Україну без руїн і блокпостів. Мрію поїхати до Львова, який зараз бачу лише на фото. Мрію вступити до університету та навчатися без «тривог». І ці мрії дають мені сили прокидатися щоранку.
Кажуть, що страхи потрібні, бо вони показують, що нам щось важливе. І, можливо, це правда.
Ми — покоління АЛЬФА. Ми боїмося. Але ми й не здаємося. Кажуть надія – найсильніша зброя.
Я - звичайний підліток із Золотоноші. Але я хочу вірити, що навіть мої слова можуть комусь стати промінчиком у темряві.
Євгенія ВАСІНА
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
