У четвер 30 травня Золотоноша нарешті діждалася примітивного дощику. Але ми, хто зібрався на гарячу Харківщину, раділи йому несказанно, бо дощ у далеку дорогу, - то на удачу.
Ми – це подружжя Олени та Олександра Козлових, для яких ці вояжі – звична справа, і я – волонтер, кореспондент і добра знайома нашого розвідника-водія Сергія Коляди, котрий служить у цьому підрозділі. Познайомилися із Сергієм особисто, коли він забіг у редакцію з вдячністю за придбаний бінокуляр. Це було у березні. А збір оголосили у січні 2024 року. Разом з вами ми зібрали тоді 152 тисячі 722 гривні.
Щоправда бажаного приладу водію-розвіднику довелося чекати ще 2 тижні, бо ми не мали практики бронювання, а на бінокуляри постачальники мали підвищений попит. Та й через «поради» знавців довелося пройти: «нащо ви такий дорогий купуєте? Он є і дешевші на 30 тисяч».
Підрозділ, де служить наш земляк, виконує основне завдання: виявити ворожу літальну ціль і передати її координати далі по ланцюжку для знищення. При цьому самим залишитися не поміченими. Працювати доводиться в основному вночі. Щоб противник не запеленгував розвідників, вони швидко міняють локацію. Тоді усі покладаються на Сергія, бо він має очі, бачить крізь дерева. Мчить, вираховуючи, де буде приліт, - на газ чи на гальма.
Нашому приїзду хлопці невимовно раді. Це я для них – новенька і незнайома, а Козлові - добрі друзі. Вони, наче дітвора, розбирають привезене: потужну, 9-канальну станцію радіоелектронної боротьби (РЕБ) Kvertus AD Kraken-M, вартість якої складає майже півмільйона гривень, і 3 акумуляторні станції, придбані за кошти Золотоніської громади. Депутат Андрій Штанько передав хлопцям вогнегасники та набір гігієнічних засобів. Громадський активіст та підприємець Вячеслав Назаренко завантажив продукти харчування та енергетичні напої. Підприємство «Базис +» передали маскувальні сітки, присадки для автомобільного палива, серветки, рукавиці та домашні смаколики. А також для цього підрозділу вони провели досить серйозний ремонт військового позашляховика!
Щоб закарбувати момент передачі, вояки вбралися у військову форму. Бо до нашого приїзду, попри обідню пору, усі відсипалися після нічного чергування. І відбій для них наступив о 7-ій ранку.
Хлопці охоче показують своє господарство. Основне з нього - два американські спецавто, ретельно замасковані сітками.
-
- Ці сітки не звичайні, плетені волонтерами, а особливі поліпропіленові, безшовні, - пояснює Коля-«Шахтар» родом з Луганщини. – Звичайні, з нитчастою основою не пропускають сигналу. Тому ми їх бережемо, як зіницю ока.
Розповідаючи такі подробиці хлопці розстеляють сітку і починають її латати. Пошматовані вітром і гіллям краї відривають, ними ж завязують дірки. Таких сіток у розвідників кілька: світло-зелені, темно-зелені, піщаного кольору або ж жовтуватого.
Фотографувати мені не дозволили. Але мене в одному з американських автомобілів задокументували на згадку.
Поруч нас крутиться чорно-білий пес Бім. Він дуже рухливий і меткий. Відчувається, що загальний улюбленець. Прибився до підрозділу ще у серпні 2022 року, так і служить з хлопцями. Щоб десь відстати чи загубитися – це не про Біма, як тільки бачить, що військові терміново збирають речі, вже перший у будці авто. Застрибує зверху на мішки і не писне.
Розвідники несли службу на Донеччині. Базувалися в Дружківці, Лисичанську. Умови траплялися всякі, наближені до польових. Нинішньому пристанищу тішаться неймовірно. «Вперше у людських умовах», кажуть.
Живуть у будинку, де господарі залишили багато речей. Головне, що є холодильник, де можуть зберігати продукти. Їх вистачає, та готувати ніколи. Усе на ходу. Тому нашим гостинцям радіють неймовірно. Домашнє! Пиріжки, вареники, тушковане сало, млинці, сирники, відбивні… «А ковбаси домашньої немає?» Це попри те, що в холодильнику кілька палок магазинної копченої. Нам стає незручно. Домовляємося: завчасно подавати список бажаних домашніх смаколиків.
Готуємо хлопцям вечерю. Молода картопля з кропом, салати з редиски та капусти. Олександр Козлов смажить шашлик, замаринований ще в Золотоноші і завакумований. Поспішаємо вправитися по швидше, бо частині хлопців заступати на нічне чергування.
За столом ще один земляк із Черкащини - Коля. Він розповідає, що продуктів від місцевого населення не беруть принципово: забезпечує держава або докуповують в магазині. Випадки бувають різні: хто з добрими намірами, а хто із злими – береженого Бог береже. Краще перестрахуватися. Бо по людині відразу не видно – проукраїнська у неї позиція чи «ждун».
-
- Про відпустку чи ротацію ми навіть не мріємо, - кажуть, а в очах така невимовна печаль…- Нема ким міняти…Пекти нам до самої Перемоги.
Ті, хто йде на «нічну» , за столом – на одному крилі. Вони мовчазні, у розмову не встрягають. Зібрані і зосереджені. Повечеряли, встали і кожен після себе прийняв посуд.
«З Богом», - лунає їм услід.
Один з членів підрозділу у минулому – волонтер. Їздив, возив, допомагав, а потім так і залишився служити. Наймолодший – Денис. Має на вигляд років 25. Атлетичної статури. До війни захоплювався баскетболом. Ну так, з його 2-м зростом!
Олександр Вікторович ділиться думками та консультується щодо своїх напрацювань і розробок.
Сергієві ж нетерпиться, щоби я випробувала волонтерський бінокуляр. Одягаю прилад. Що сказати? Достойний! Темінь, а кожен предмет, листочок, гілочку, травиночку видно до дрібниць! Хай служить!
Ранком дорога на Черкащину. Вдосвіта повернулися ті, хто ніс вахту. Проводжати вийшли усі, хто був не задіяний на чергуванні. Важко розлучатися. Обіцяємо, що за кілька місяців приїдемо знову.
Вмощуюся в авто, де вже просторо і порожньо, на голову не сипляться ящики з пиріжками.
Зранена Харківщина
Тепер можна роздивитися гарячий регіон Сходу України. Десь далеко – можливо Вовчанськ, Куп’янськ, Борова – постійний артобстріл. Гупає цілодобово, безперервно, монотонно. Коли посунули сутінки, на небосхилі вогняне зарево. Попри це, у всіх населених пунктах Чугуївщини живуть люди, евакуювалися одиниці. Засаджені та оброблені городи. Тротуаром йде юна матуся, у візочку – немовля.
Вздовж усієї траси від Харкова до Полтави – екскаватори риють траншеї. Можливо, це для майбутніх фортифікаційних споруд? Спитати нема в кого.
У населених пунктах – поодинокі розбиті будинки та споруди. Розкурочені ресторанні локації, заправні станції, школи. У людських будівлях – тимчасовий ремонт: затягнуті плівкою або забиті фанерою вікна, накриті пресованими ДСП-листами дахи…
І техніка. Військова. Вся у напрямку Харкова.
Поля запахані. Соняшник. Ріпак. Буряки. Але є порослі бур'янами. На них таблички -«Заміновано!» Болить... Земля прагне народжувати, а у неї напхали залізяччя.
Попри все – траса між Харковом та Полтавою - в ідеальному стані. Зручно і для волонтерів, і для самих військових. Уже в районі Кременчука складніше. Однак полатана, без вибоїн. Міст через Сулу – багатостраждальний довгобуд, хоч боком котися: рівнесенький та гладесенький.
Полтава велична. Вражають новобудови та оригінальні мурали на багатоповерхівках.
Мовчимо. У кожного в голові – рої думок. А на душі спокій і гордість за наших Людей-Титанів. Вони стоять! І нам треба триматися заради них! Нам у безпечному тилу гріх плакатися на перебої з енергопостачання, погані дороги, бозна -які, висмоктані з пальця, проблеми. Це усе відносне!
Головне, підтримувати наших хлопців! Щоби вони не зневірилися в нас.
Все буде Україна! Працюємо разом для нашої Перемоги, яка однозначно буде за нами!
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
