Такий епіграф узяв до своєї «Жабомишодраківки» (1847р., 1859 р. – вийшла окремою книжкою) наш земляк Костянтин Думитрашко. Та читаючи пронизані тонким народним гумором, гостренькою сатирою цей та інші твори земляка, написані майже два століття тому, розумієш їх правдивість та актуальність і нині.
У ці травневі дні минає 210-а річниця з дня народження Костянтина Думитрашка (1814 – 1886). Народився Думитрашко у Золотоніському повіті на Полтавщині – так подано в поетичному альманасі початку ХХ століття «Українська Муза». У подальших довідниках і публікаціях вказана дата народження «7(8) травня» і зазначено «місто Золотоноша». Освіту одержав у Полтавській духовній семінарії та в Київській духовній академії, яку закінчив 1839 р.
Чверть століття Думитрашко був професором російської словесності Київської духовної академії і, як педагог, користувався успіхом у слухачів, завоювавши симпатії своїм красномовством та грунтовним знанням літератури. З 1870 року був секретарем Київської духовної академії. Останні роки і аж до смерті (травень 1886 р.) працював бібліотекарем цієї ж академії.
Ровесник Тараса Шевченка залишив по собі літературну спадщину: поеми, балади, вірші, пісні, переклади з німецької. Писати почав ще в 30-х роках ХІХ ст.
Знаний дорослими і малими золотонісцями вірш про «маленьку та хорошу Золотоношу» вперше був надрукований у 1843 році в журналі «Маяк». Є у творчій скарбничці Костянтина Даниловича вже згадувана, на жаль, не зовсім знайома сучасникам бурлескно-травестійна поема «Жабомишодраківка».
«Жабомишодраківка. Батрахомиомахія. Гомерова жабомишодраківка з гречеського лиця на козацький виворот на швидку руку перештопана» – так вказано в рукописному збірнику «Копытьковы вирши» (псевдонім Думитрашка – О. Д. Копитько), який нині знаходиться в Національний бібліотеці України ім. В. Вернадського. Це збірник творів К. Думитрашка, написаний автором протягом 1848-1854 років із заголовком: «Копытьковы вирши и писни. Золотоноша, 1848»). На початку подано зміст, а далі тексти, до яких в окремих випадках є авторські ілюстрації, виконані пером. До рукописного збірника увійшли майже усі написані Думитрашком твори. Ось деякі з них.
ДОЛЯ
Іде мольба до неба і хула
Із сіл і городів, як пара з гною:
Той долі рад за те, що вже дала,
Той свариться з годиною лихою.
Той в ченці йде, другий жениться рад,
Один од немочі, другий од пуза крекче,
Той родиться, другий бажа вмирать,
Бо дума – на тім світі буде легче.
Той дметься вверх, щоб лопнуть як пузир,
А той як в`юн хвостом виля в болоті,
В мороці, тузі і в трудах весь мир
І вік немов би в каторжній роботі.
І всім на світі, кажуть, важко жить,
Не хочеться останню тратить силу,
Осточортіло все робить, робить,
І, щоб спочить, здається б, ліг в могилу.
От тільки кажуть, що панам багатим
Ніколи і на ум не йде вмирати.
Але хоч багатир єси та-ба!
Не підеш, мабуть, прудко против Бога:
Бо як придавить дядина-судьба,
То все-таки одкинеш, брате, ноги!
Все, що написано нам на роду,
То те і буде; так скачи же, враже,
Під дудку долі, грай до ладу!
Так нумо ж те робить, що доля скаже!
А доля каже: „ Дурні навісні!
Хіба не знаєте, що Божа воля
Все робить на світі, а ви, дурні,
Говорите, що все те робить доля...»
ЧАСИ
Хома, з Яремою йдучи
Найшов на вулиці часи,
У руки їх тихенько взяв,
І так знечев`я промовляв:
«Ну, що воно за штука,
Що стукає та й стука?
Дивися, пане-бра!
Оце хіба мара!
Та цока ж бо, та й цока,
Побий його морока!
Нащо воно здалось,
І відкіля воно взялось?
Кому воно в пригоді?
Кумедія, та й годі!
Візьму та й розіб`ю
Врагову манію!»
«Хомо, Хомо, дурний єси!
Не бий, а луче продаси,
Бо то часи!
Це теє, щоб ти, брате, знав,
Що, як живіт та півень нам,
Розказує панам,
Коли пора трапезувать,
Коли лягать, коли вставать
Або коли гулять.
Попович наш, учений страх,
Розказував, що в цих часах,
Як у млинах,
Або ще й більше, єсть коліс,
Не знаю вже, який їх біс
Сюди заніс.
Часи ці срібні, так за їх
І грошики узять не гріх
З панів дурних.
Ходім же, братіку Хомо,
Оці дзигарі продамо,
А гроші проп`ємо».
Під час перейменування вулиць міста у кінці 1990-х вулиця Косіора була названа на честь К. Думитрашка. Мабуть, для жителів цієї вулиці і міста цікаво дізнатись дещо з біографії людини, яка дала світові і вірш «До карих очей», що став справді народною піснею « Чорнії брови, карії очі…», і вірш про рідну «маленьку та хорошу Золотоношу».
За матеріалами Золотоніського краєзнавчого музею ім. М. Ф. Пономаренка підготувала Віта Ямборська
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
