9 березня минають 210 роковини з дня народження відомого у всьому світі українського генія Тараса Григоровича Шевченка. Директорка Золотоніського краєзнавчого музею ім. Михайла Пономаренка Віта Ямборська веде маловідомими стежками Великого Кобзаря.
З його творчістю вперше знайомились на шкільних уроках літератури. З цікавістю слухали розповіді про Тараса Григоровича та його «Кобзар», вчили напам’ять «Заповіт», «Мені тринадцятий минало», «Садок вишневий коло хати», уривки з «Катерини», «Сон»…. Поезія читалась легко і запам’ятовувалась швидко.
А далі було знайомство з повістю «Близнецы». Тарас Григорович тонко підмітив, що на розвиток особистості визначально впливають середовище і оточення. Саме в «Близнецах» має місце рядочок про рідне місто: «Года два спустя по получению этого письма на хуторе я, по обязанностям службы, должен был прожить несколько месяцев в Золотоноше и в Переяславе».
Крім літературної спадщини Шевченка-поета вражає і мистецька палітра Шевченка-художника.
Споглядаючи цю картину, немов знову перечитуєш увесь твір. Тут і зраджена Катерина, і підло втікаючий москаль. А чи помітили ви, як образ Катерини схожий на образ… Мадонни Рафаеля? Такі ж босі ноги, одяг, що огортає стан. А сама вона немов світиться якимось дивним світлом. Це образ не лише скривдженої дівчини, а й Матері, що дає нове життя. До речі, ім’я Катерина означає «чиста, непорочна».
У творчості Тараса Григоровича Шевченка поезія, проза і мистецтво – немов грані дорогоцінного каменя. Відомий винахідник і художник Леонардо да Вінчі стверджував, що «малярство – це німа поезія, а поезія – промовисте малярство». У житті Тараса Григоровича живопис і поезія стали потребою та розрадою в сумні часи чужини і самотності. «Щоб не плакати», він писав і малював.
Десятирічне заслання до далекого чужого краю і сувора заборона писати та малювати стали справжньою мукою для творчої натури Шевченка.
На засланні Тарас Григорович пише свої «захалявні книжечки» і малює, навіть почав ліпити з глини і алебастру. В нашій музейній колекції є два з чотирьох томів Мистецької спадщини Шевченка-художника видавництва Академії Наук УРСР 1963, 1964 рр.. Періодика творів припадає на період заслання 1847-1857 років. Акварелі, сепії, рисунки; тематика: портрети, автопортрети, краєвиди, цикл композицій на теми античної історії, міфології, художньої літератури. Багато творів розкривають сумні і скупі краєвиди казахського краю, побут бідних казахів: «Байгуші», «Байгуші під вікном» (байгуші – з казахської - злидарі). Тарас Григорович не мав упередженості до інших народів і бачив багато спільного у важкому житті простого люду як українців так і казахів. Серед багатьох робіт вражає «Казашка Катя», сепія, 1856 – VII.1857 (Сепія – світло-коричнева фарба, яка виготовлялась з чорнильного мішка каракатиці. Сепією називався вид графічної техніки, з використанням відтінків коричневого кольору.). Як справжній майстер графіки, використовуючи лише коричневі відтінки, Шевченко створив довершений образ молодої дівчини в національному костюмі із свічником в руках. Справжній Художник передав і скромну красу, і прикритий долонькою вогник, що робить образ загадковим і таємничим.
За пів року до смерті, у вересні 1860 року, Петербургська Академія мистецтв удостоїла Шевченка звання академіка гравюри.
Тарас Шевченко – це справжній Великий українець. Багатогранність його таланту світить нащадкам справжнім дорогоцінним сяйвом. Хвилює і збуджує . Тарас – з грецької « хвилює», «збуджує».
***
Слідкуй за нами у Facebook та Instagram, щоб нічого не проґавити
