Буква «ґ» не так поширена у нашому побутовому лексиконі. Це закономірність, зумовлена історичними перипетіями української мови. Зокрема, літера стала своєрідною «родзинкою» нашого солов’їного словничка, яку, як трапляється доволі часто, у нас хотіли відібрати.
Усі поневіряння описувати не будемо, адже видатні мовознавці таки довели логічність, доцільність та історичну обґрунтованість літери «ґ» і вона повернулася до українського правопису в 1990 році.
До слова, Борис Грінченко у своєму «Словнику української мови» вживає цю літеру аж у 527 словах, ба більше з них 270 починаються на «ґ» і занотовані на 8 сторінках! Серед них:
|
ґаблі |
вила з трьома зубцями |
|
ґазда, ґаздиня |
господар, господиня |
|
ґандж |
вада |
|
ґанок |
прибудова біля входу в будинок |
|
ґатунок |
сорт, розряд виробу за якістю |
|
ґвалт, ґвалтувати |
сильний крик, галас; волання про допомогу; змушувати силою |
|
ґніт |
у свічці |
|
ґрати |
переплетення металевих прутів на вікнах |
|
ґречний |
увічливий, чемний |
|
ґринджоли |
сани |
|
ґрунт |
верхній шар земної кори |
|
ґудзик |
застібка в одязі, прикраса |
|
дзиґарі |
годинник |
|
дзиґлик |
стільчик |
|
зиґзаґ |
ламана лінія |
.
Літера «ґ» наче транслює в собі поневіряння нашого народу, української нації. До речі, існує декілька версій того, як вона з’явилась в українській мові. Одні дослідники стверджують – це запозичення, інші ж подібних тез не заперечують, проте акцентують, що нині є питомо українські слова з нею: ґава, ґудз, ґуля, ґлей; або звуконаслідувальні — ґеґати, ґелґотати, ґерґотати, ґерґотіти, дзиґ, дзиґа, хуґа.
Головне, на думку Олександра Пономарева, не слід вживати «ґ» у словах грецького походження, бо «греки самі „гекають“». Ось такий вам мовний жарт на завершення.
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
