А ми хочемо познайомити вас із мегапозитивним головним сержантом інженерно-саперного взводу, з дуже характерним його позивним «Юзик».
У мирному житті Юрій Бурдонос - дуже щирий, емоційний, ніколи не скупиться на посмішки та смішні історії. Це дивує та притягує найбільше. Навіть пробувши чимало часу в такому пеклі, як війна, чоловік не говорить про смерть чи про щось погане. Тримає стрій!
Народився Юрій у Золотоноші. Навчався у місцевій школі №3. Після 9 класу вступив до Черкаського автодорожнього ліцею.
Чоловіка завжди притягували машини, тому вирішив пов’язати свою майбутню професію саме з ними. Після ліцею вступив до Харківського індустріально-педагогічного технікуму і почав освоювати професію «Спеціаліст в галузі транспорту». Потім була Українська інженерно-педагогічна академія. Намагався зібрати всі знання про машинобудування.
Після навчання допомагав мамі, місцевій підприємиці Тамарі Подгаєцькій у її власній справі. Займався ремонтом автомобілів. В 2019 році зустрів Катю, котра стала його дружиною. Закохані виховують двох чудових діток. Ярославі майже 6 рочків, а синочку Святославчику лише 3.
Війна увірвалася тривожним завиванням сирен в дім Бурдоносів, як і до більшості українців 24 лютого:
— Прокинувся від дзвінків хлопців, що рашистська погань вже десь не так далеко від Золотоноші. 2 години їхати. Я водій, я ж в курсі, на скільки швидко можна дійти до нашого міста, якщо ніхто не чинитиме опір. Це буде просто швидка і дуже кривава прогулянка. Відразу побіг до військкомату. Там видали зброю. І почалась моя війна…
Потрапив на службу до саперів. Спочатку ставили протитанкові мінні поля метрів за 300 від нуля. А потім почали виходити вже за нуль. Міни тільки ставили спочатку. Ні про яке розмінування ще тоді мови не йшло навіть. Йшли бої. Кацапи йшли активно у наступ. Бувало таке, що протитанкові міни наші козаки їм кидали фактично під колеса.
— Хоч я і сапер, але двічі ходив у розвідку з 72 бригадою. Справжні воїни. Хлопцям не вистачало інженера і я пішов. Тоді підійшли до ворожих позицій впритул. Все рознюхали, повернулись назад. Взяли ще хлопців з лопатами, щоб окопати позицію. Вийшли ще раз на розвідку і з кущів показались коліна орка. Це був перший для мене контактний бій. Одному гаду коліна прострелили, а інші по кущах потікали (сміється, як завжди). Ми того неуважного, що не вміє маскуватися, потім знайшли через тиждень там в посадках. Просто кров’ю стік і все. Ніхто з тих, що тікали, про нього навіть не згадав за тиждень. Яка там евакуація поранених!Орки одним словом…
Головного сержанта взводу Юрія Бурдоноса в березні 2023 року нагороджено нагрудним знаком «Золотий хрест» від головнокомандувача Валерія Залужного та в серпні 2023 року нагороджено відзнакою Президента України «За оборону України».
Коли запитала в Юзика, за що ж дали Золотого хреста? Як завжди посміявся і каже:
- Та хто їх знає. Може за те, що в нас не було ніяких прольотів з того моменту, як мене поставили старшим? Давай краще розкажу як на свій день народження кацапа голими руками в полон брав! Ото був мені крутяцький подарунок! Вилізли ми за нуль. БМП рашистське, танчик стоїть розбитий. Мінуємо смугу. Потім кажу хлопцям, щоб відходили, а сам передаю координати і доганяю. Стою без автомата, бо дивлюсь всі навколо «на спокійному». Хлопці зі мною були надійні. Передаю координати. І боковим зором помічаю, що біля мене в кущах щось ворушиться. А з нами завжди був один хлопець, який трохи побоюється наших «двіжух» і я подумав на нього. Як крикну: «Ану шуруй в окопи назад і не нервуй мене», а він звідти: «Только не убивайте меня»…Я отетерів. Думаю, що робити? Міною його гасить? Автомата то нема…Але швидко зрозумів, що він зляканий, зібрав думки в купу, схопив його автомат і повів його до своїх. Крутий мені був подарунок на днюху, егеж?
Ще декілька разів брали полонених. Було багато всього різного за 2 роки війни. А нещодавно хлопців відправляли на навчання у Францію. Запитую про враження, чого навчились, що було цікавого?
Як завжди відповідає з смішинкою:
- Нічого. Ми їх на цей раз навчили чогось нового. То ще перших, яких відправляли до них на навчання чогось французи вчили. А ми приїхали вже, як виявилось, навчені. Вони тільки й встигали повторювати – «WTF», що в перекладі означає «як вони в дідька це роблять?»…
— У мене завжди здоровий погляд на обстановку. Для мене важливіші життя моїх побратимів, ніж чиїсь амбіції. Тому я ніколи не посилаю хлопців і сам не йду туди, де точно буде кінець. Сім раз відмір - один раз відріж.
Зараз Юрій з побратимами вдома на ротації. Чекають наступних задач від керівництва та насолоджуються часом з рідними.
Про Перемогу наш земляк говорить впевнено і однозначно:
— Перемога не за горами! Залишилось зовсім трохи. Але ніхто не має розслаблятись. Всі разом повинні добити імперську гідру! Дуже велика ціна заплачена, і ми не маємо права здати назад чи пробачити це колись!
Герої серед нас! Ми щодня зустрічаємо їх на вулицях. І навіть не підозрюємо, які суперздібності має людина в формі, яка йде напроти. Частіше посміхайтесь нашим захисникам і дякуйте за те, що вони роблять для нас! Все буде Україна!
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
