Відверто скандальне питання щодо запропонованого президентом Зеленським законопроєкту, який передбачає збільшення частки показу іноземних фільмів англійською мовою із українськими субтитрами, несе за собою винятково і безапеляційно негативний характер і тут немає навіть де шукати аргументів за якусь примарну користь від цього.
На цю тему вже висловилися усі, хто тільки міг і легше назвати медійних осіб, які лишилися осторонь, аніж перелічувати кожного, хто продемонстрував небайдужість до відвертого замаху на вбивство українського дубляжу.
Коротко про суть законопроекту 9432, щоб не повторювати те саме, що ви могли вже бачити на безлічі інших сайтів: у 2025 році частка фільмів мовою оригіналу має скласти 50%, у 2026 вже 75, а у 2027 український дубляж на великих екранах як явище просто зникне – 100%. І це при тому, що у нас вже тривалий час існує інший закон, який напряму вступає у конфлікт із новою пропозицією президента. Щиро кажучи, виникає думка, що іноді наші обранці відверто не орієнтуються у законах прийнятих раніше і за першої ліпшої нагоди ладні замінити все так, як буде зручно тут і зараз, замість ретельно все обмізкувати і, зрештою, дослухатися до справжнього джерела влади, яким в Україні, згідно з Конституцією, є саме український народ!
Отож у нас є закон (Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної»: сумарна кількість сеансів демонстрування фільмів мовою оригіналу, відмінною від державної, не може перевищувати 10% загальної кількості — згідно з абзацом п’ятим частини шостої статті 23), який говорить, простими словами кажучи, що 90% кінопоказів має відбуватися українською мовою. Фактично, вони то один одного можуть і не виключати, однак тільки якщо вдатися до маніпуляцій. Але от іще одна біда: українських фільмів (а це будуть єдині фільми, у яких, у разі прийняття законопроекту Зеленського, можна буде і надалі чути державну мову) в рази, в десятки разів менше, аніж закордонних. І щоб показати одну стрічку умовного «Марвелу», потрібно буде 9 разів перед цим прокрутити (хай навіть і в порожньому кінотеатрі, і посеред ночі, а інакше – тільки порушення Закону «про забезпечення і функціонування…..») щось наше. Це звучить добре. Але у нас немає таких виробничих потужностей у сфері кіно і це у контексті закону 9432 найменша проблема. Це перше.
Друге. Одіозний Ткаченко – ну той, що тимчасово чинний міністр культури (адже ж ми сподіваємося, що рано чи пізно думка людей, висловлена зокрема і у петиції, його наздожене, і посаду обійме більш гідний кандидат) – заявив таке: «будемо білінгвами, але україно- та англомовними», - пише видання «DW». Даруйте, а можна побути українцями в Україні, які знають і послуговуються українською? А то якось вже так складається, що все життя ми то україно- та російськомовні, а тепер замість мови окупанта мова заходу. Можна якось українцю, трясця, відчути себе просто українцем, а не придатком до Сходу чи до Заходу?
Фото: Архів "Златокраю", 2020 рік
А тепер щодо більш прагматичної сторони цієї тези: ми прямо бачимо, як люди біжать, волосся назад, щоб дивитися кіно англійською із субтитрами аби тільки вивчати іноземну мову. Серйозно? Скільки разів на рік середньостатистичний золотонісець буває у кінотеатрі? У нас його немає, доводиться їхати до Черкас, що уже проблема. Підійміть руку ті, хто продовжить це робити хоча б раз чи кілька разів на рік, за умови, що всі фільми будуть чужою для нас мовою? Гадаємо, все очевидно. Тим паче, що сеанси оригінальною мовою у нас присутні і завжди існували, от тільки попит на них невеликий. Це вже мовчимо про той факт, що не в усіх орлиний зір, який необхідний, щоб намагатися читати субтитри і такі люди будуть апріорі обмежені у праві переглянути фільм. Що вже казати про спробу читати субтитри у 3D...
Ну і третє. Мова як орієнтир. Україна з 2014 року бореться за право послуговуватися українською в Україні. І подібні закони чи навіть спроба їх лобіювати, не кажучи вже про прийняття – кинджал у спину, по руків’я і прокрутити ще тричі туди-сюди.
Вочевидь, втративши озвучку українською, пересічний глядач піде на торенти і знайде там собі інший дубляж, теж мовою, яку розуміє, от тільки ще й такою мовою, яка нестиме у собі отруйний імперський наратив (не будемо тицяти пальцями на російську). Кінотеатри зазнають збитків, актори дубляжу втратять роботу, ціла галузь зазнає незліченних збитків. А ще гірше те, що культурних збитків зазнає ціла нація. Кіно, книги, музика – це все невід’ємні частини культури і процесу виховання нації. І тільки наші громадяни, не без допомоги повномасштабного вторгнення, почали трохи це усвідомлювати – наші слуги у владі вирішують це у нас забрати. Мова має бути усюди, якщо ми хочемо, щоб українське існувало, воно має бути легкодоступним, а не таким, для пошуку якого доводить тричі зопріти.
Ми нормально ставимося до популяризації англійської як мови іноземного спілкування, зокрема, у шкільній програмі та як безумовну мінімальну базу для посадовців, проте це варто робити точно не у такий спосіб, оскільки подібні радикальні кроки НЕ на зустріч розвитку майбутнього української нації на українських теренах (адже більше ніде, крім України, українська мова - на відміну від англійської - не має шансу отримати притомний розвиток) радше як мертвому припарка, а не "підняття загального рівня англізації".
Фото: "Радіо Свобода"
Історія про неповагу до мови працює не лише на тлі російської, але і будь-якої іншої, яка спробує викорінити солов'їну з ужитку, зокрема, і кінематографічної галузі. А закон 9432 - це чи не найбільша неповага до української мови за останні роки. І коли цю неповагу виказує пересічний громадянин - це погано, але коли її виказує президент держави - це вже страшно.
Зрештою, ми сказали достатньо, як і кожна притомна людина з українською позицією. Забрати кіно з українським звуком – це без перебільшень державна зрада, адже це напряму суперечить закону щодо розвитку і підтримки державної мови. Хай би як гучно не звучало. Можна було би припустити, що це натяки іноземних партнерів в обмін на підтримку з їх боку у війні, але ні, це навіть звучить як надто велика маячня, щоб бути правдою. Але що не вигадає уражений такими звістками мозок, аби лише уникнути цього гучного і, на жаль, правдивого на всі 100 у даному контексті слова «Зрада»…
Наостанок наведемо вам фотофрагмент із публікації «України Молодої», де в авторській колонці висловився щодо цього відомий український письменник Андрій Кокотюха, з яким редакція «Золотоноша.City – як структура і як кожен автор особисто – цілком і повністю солідарні і яка відображає загальну тенденційну позицію суспільства.
А вже аж-аж наприкінці цієї сторінки ви зможете побачити посилання на покликану врятувати наш дубляж петицію. Ба більше, створена вона без перебільшень і маніпуляцій самим Гаррі Поттером… ну, а якщо точніше, то актором дубляжу, який озвучував хлопчика, що вижив. Тож будемо плекати надію, що це добрий знак і український дубляж так само відкараскається самим лише шрамом… хай не блискавки, але у формі літери «З»…
Колонка Кокотюхи в "Україні Молодій"
Не лишайся байдужим – любиш слухати «Я є Ґрут» у неперевершеній гамі із кількох десятків україномовних варіацій, то люби і підпис на петиції лишити! Дубляж - це і локалізація, адже деякі жарти і контексти можуть бути незрозумілі нашому глядачу, від чого втрачається частина сенсу перегляду фільму (не кажучи вже про те, що дивитися фільм і одночасно читати субтитри, не просідаючи у кожному з цих двох напрямків - банально і апріорі неможливо). Думаю, ви погодитесь. Перемога вона не лише над зовнішніми ворогами. Вона, насамперед, над тим, що намагається нищити українське зсередини. Зовнішнього ворога чітко видно, а внутрішній недруг подекуди до останнього лишається змією у високій траві.
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
