«Нема прощення цій війні»: матері вручили орден сина

Алла Капля Головна редакторка

07 квітня 2023 14:35

Торік 27 серпня у Золотоноші прощалися із загиблим на російсько-українській війні солдатом Дмитром Мироновим-Гальченком, якому ледь виповнилося 18. Поховали юнака на Алеї Слави на центральному кладовищі. Хлопець загинув 22 серпня під селом Павлівка Волноваського району на Донеччині внаслідок артилерійського та мінометного обстрілу.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі президент України нагородив (посмертно) нашого земляка орденом «За мужність» III ступеня, про що свідчить Указ від 25 жовтня 2022 року.

Ця нагорода надійшла до Золотоніського військкомату у кінці березня 2023 року.

7 квітня посадовці міської ради організували офіційне вручення ордену матері Дмитра – Лідії Олександрівні та молодшому брату Вітасу. На зібрання запросили керівників та класних керівників освітніх закладів, де навчався Діма: санаторної школи, професійного ліцею та ветеринарного коледжу.

Учасники зустрічі хвилиною мовчання вшанували пам’ять усіх загиблих у жорстокій війні.

— У нашому класі Діма був, як сонячний промінчик, - пригадує класна керівниця про свого школяра Оксана Дробітько. – Завжди піклувався про маму і брата. Був дуже цілеспрямованим, не відступав від задуманого. Ми довго не вірили у його загибель. Усе сподівалися на диво. Він залишаться у пам’яті із щирою посмішкою на устах.

Коли став учнем ліцею, завжди радів нашій зустрічі. Щоразу так голосно вітався на вулиці, що усі озиралися. Цікавився справами колишніх однокласників та життям школи.

— Протягом 3-х років Дмитро навчався у нашому ліцеї, - каже заступниця директора з виховної роботи Лідія Гладка. – Це дійсно добра, світла, відкрита, щира дитина. Одногрупникам з ним були цікаво і надійно. Він жив життям групи і нашого навчального закладу. Болить серце, болить душа від думки, що такої дитини вже нема. Хочу подякувати мамі за сина, за Героя!

Як розповів директор коледжу Іван Жало, Дмитро прийшов до навчального закладу уже сформованою особистістю, з чіткими поглядами на життя. Вступив на спеціальність ветеринарна медицина. Це був активний студент, друг і підтримка куратора групи. Приємний, цілеспрямований, впевнений у собі юнак.

— Перед зимовою сесією на початку 2022 він повідомив куратора про бажання вступити до лав ЗСУ, - розповідає директор.

– Викладачі, заступники намагалися втримати його за партою. Доводили, що у професії він може бути набагато кориснішим. «Я бачу своє життя по-іншому», - такою була його остаточна відповідь. Ще більшим потрясінням для всього викладацького складу стало звістка, що через місяць почалася війна. Загибель Дмитра стала для нас важкою втратою. Його портрет на Дошці пам’яті, як взірець яким повинен бути справжній чоловік.

Дмитро був усиновленою дитиною. Тож спеціалісти Золотоніської служби у справах дітей, сім’ї, молоді і спорту знали його і брата з 3-4-річного віку.

— У моїй пам’яті Діма завжди залишиться, як на тій першій домашній фотографії у Лідії Олександрівни, де хлопчики міцно тримаються за ручки, - сказала службовця Наталія Романова. – Це важко збагнути і зрозуміти, чому так сталося. Але Діма і Вітас – щасливі, бо виросли в любові і турботі. Діма хотів, щоб ви були щасливими. Тому живіть так, як про це мріяв син. Вічна пам’ять Дмитру і велика подяка вам.

— Ми живемо у місті, де усі один одного знають, - доєднався народний депутат Віталій Войцехівський. – І навіть не підозрювали, що поруч з нами є такі Герої. Пишаємося вами і вашими синами. Розуміємо, що ніяка нагорода не замінить сина. Не соромтеся звертатися до службовців і посадовців, якщо виникатимуть якісь проблеми.

За словами представника військкомату Олександра Козицького, Дмитро – наймолодший із золотоніських захисників, хто віддав своє життя за державу, за наше місто. У 18 років прийшов до військкомату з бажанням служити за контрактом. Був направлений до 72-ої окремої піхотної бригади ім. Чорних Запорожців. Почалася війна. І солдат стійко прийняв удар долі. Сумлінно виконував свій військовий обов’язок. Поклав юну голову у боротьбі за право жити у вільній Україні. Його ім’я вписане в історію Золотоноші, в історію країни.

Лідія Олександрівна прийняла нагороду сина з рук народного депутата. Секретар міської ради Наталія Сьомак та заступники міського голови Олег Масло і Олександр Флоренко подякували матері за подвиг сина.