Неологізм – нове слово або вираз. Виникнути воно може, коли завгодно – зумовлене обставинами або ж натхненням письменника.
"Неологізми, новотвори, – писав М. Рильський, – родяться щодня в міру того, як родиться нове явище і поняття. Треба тільки завжди органічно розрізняти виниклі потрібні неологізми від неологізмів-брязкотелець, виграшок, цяцьок, якими гралися футуристи і формалісти взагалі, – власне, ніби гралися, роблячи по суті чорну, протинародну роботу".
Неологізми Дмитра Павличка
- гранослов (у розумінні поет, бард, кобзар, митець тощо);
- безконеччя – безконечність;
- бридь – бридота;
- ведмедихо – ведмідь;
- двигіт – двигтіння;
- дивниця – диво;
- жадохвал – той, що жадає хвали;
- темінь – темрява.
Новотвори Василя Стуса
- всепрощальний,
- безгук, безголосся;
- самоуникання, самопереростання;
- вусате сонечко, гострий сміх, діагоналеві галіфе.
Неологізми Ліни Костенко
- безнебе;
- оранж;
- падолист – листопад;
- зоряно і птично.
Подібні літературні оказії притаманні чи не кожному поетові, але лише деяким словам вдається потрапити до суспільного вживання. Ще Іван Франко зазначав, що "письменник, у якого немає своєї індивідуально забарвленої мови, – слабкий письменник, він пише безбарвно, мляво (не може числити на довшу, тривку популярність)".
Тож письменники наповнюють свій лексикон, а деякими із цих слів ми активно послуговуємося, навіть не здогадуючись, звідки вони пішли і як утворились!
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити.
