За інформацією викладача української мови та літератури ВСП «Золотоніський фаховий коледж ветеринарної медицини БНАУ» Олександра Косенка.
Кажуть, робота з людьми – найважче ремесло в сучасному освітньому просторі… А робота з дітьми – це, перш за все, велика відповідальність, адже в руках педагога процес формування майбутньої особистості, творчої, ініціативної, яка не боїться викликів долі, йде до поставленої мети. Засіваючи зерно добра, любові, знань у душі дітей, учитель закладає підвалини розвитку мислячої розумної людини, яка любить рідну землю, пишається причетністю до волелюбного українського народу, є його частиною тощо.
Час невпинно летить, діти, яких ти вчив, уже попідростали і вже самі ведуть своїх дітей до школи. Приємним є те, що скільки б не минуло років, як би не склалися обставини у нашому житті, діти, яких ти вчив, назавжди залишаються твоїми учнями, а ти, в свою чергу, і надалі є вчителем, якого знають, пам’ятають, люблять. Колись, роблячи перші кроки у педагогічній професійній діяльності, я став частиною колективу Піщанської ЗОШ І-ІІІ ст., що нині вже є комунальним закладом «Піщанський ліцей Піщанської сільської ради», який очолює Катерина Харина, мій наставник, колега та хороший керівник. За період роботи у цьому колективі я набув досвід роботи із дітьми, сформував свої професійні навички.
Часто, зустрічаючись зі своїми учнями, колишніми колегами, ми із радістю згадуємо роки нашої співпраці. Завдяки соціальним мережам я і надалі продовжую спілкування із людьми, які знаходяться не лише на теренах нашої держави, а й перебувають за кордоном.
Одного дня, переглядаючи стрічку новин у інтернет-мережі, я побачив лист, адресований мені.
Вона розповідала про те, як їй ведеться в нових життєвих обставинах, про навчання в одному із престижних міжнародних університетів Ньїредьгаза на факультеті «Славістика» (Офіційний перекладач).
Юлія звернулася до мене із проханням підібрати краєзнавчі матеріали про одного із видатних письменників Золотоніщини, так як кожен студент мав скласти іспит із фахової дисципліни на мало відомому матеріалі для широкого загалу, що пов'язаний із малою батьківщиною учасника.
Зважаючи на неабиякий інтерес до всього українського викладачів – керівників проєкту, я запропонував Юлії цікавий матеріал, пов’язаний із життям і творчістю Івана Семеновича Дробного, літературну діяльність якого високо цінять на Золотоніщині, Черкащині, в усьому світі. Мій вибір не був випадковим, адже працюючи у ВСП «Золотоніський фаховий коледж ветеринарної медицини БНАУ» викладачем української мови та літератури, неодноразово організовував разом із районною бібліотекою творчі зустрічі із Іваном Дробним, учасниками яких були студенти нашого навчального закладу, викладачі, працівники краєзнавчого музею тощо. Свого часу, проходячи курси підвищення кваліфікації при Черкаському обласному інституті післядипломної освіти педагогічних працівників, я приготував презентацію «Іван Дробний. Поет Золотоніщини», яка збереглася у каталозі цифрових ресурсів ЧОІПОПП, а тепер могла стати в пригоді.
Минуло не так багато часу, і Юлія, під впливом надлишку емоцій повідомила, що її роботу оцінили найвищим балом, вона задоволена результатом, а викладачі, дізнавшись про письменника Івана Дробного, про високе поцінування митця на Черкащині, запроваджену на його честь літературну премію, виявили бажання познайомитися ближче із творчістю письменників Золотоніщини і при першій нагоді завітати до нас у рамках налагодження міжнародних зв’язків у галузі літературного краєзнавства.
Тож запрошуємо до нас на гостину – відвідати Чернечу гору в Каневі, завітати до Хуторів Коврайських, відомих своєю причетністю до Сковороди, до Богуславця - батьківщини Івана Дробного, зустрітися із поетами Золотоніщини, палкими прихильниками творчості Дробного та іншими митцями слова.
Прикметним є те, що цей допис готується на спомин про великого майстра слова Івана Семеновича Дробного, напередодні дня народження митця. На думку спали рядки, написані мною не так давно….
Мій рідний край, моя земля!
Пишаюся тобою я без ліку...
Стільком талантам ти життя дала,
Цього ми не забудемо довіку!
Тут Думитрашко жив, творив,
Писав вірші в безсонні ночі,
І нам, нащадкам, залишив «Чорнії брови, карії очі» .
Ми знаємо Піддубного Івана,
Що силою прославив рідний край,
Михайла Голубовича – актора,
Що у кіно створив життя розмай.
Усі вони – минулого герої,
А хто сьогодні їх продовжить путь?
Це Даник, Дробний, Кириченко,
Поезії Верменич не забуть...
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
