2022-ий увійде в історію Золотоноші як рік згуртування, об’єднання, виживання і, звичайно, волонтерства – командного та індивідуального. Наше колективне протистояння рашистським зайдам навчило шукати по всьому світу бронежилети, дрони та тепловізори для захисників, купувати байрактари та супутник для української армії, плести маскувальні сітки, готувати тонни смачнющої їжі та відвозити на передову, знаходити потрібні ліки, здавати кров пораненим… І це лише частинка того, чим щодня займаються золотоніські волонтери.
Волонтерство у Золотоноші не обмежується допомогою Збройним силам. Це й підтримка вимушених переселенців, які знайшли прихисток у місті та селах громади: облаштовані пункти прийому біженців, забезпечення харчуванням, допомога медикаментами, одягом, безкоштовним житлом. Наша маленька спільнота у складі потужного українського суспільства показала світові приклад безпрецедентної самомобілізації, відповідальності та жертовності.
У темні часи добре видно світлих людей
І таких у Золотоноші – тисячі. Імена багатьох знані і на устах, інші – скромно і монотонно, з дня в день вносять свій посильний вклад у загальну справу, хто як може і чим може.
Вокальний колектив «Надвечір’я” з Благодатного з ініціативною Любов Боровик, майстрині хенд-мейд разом з ініціативною Оленою Шевченко, котрі провели 7 благодійних ярмарків, умільці під очільництвом Віктора Козоріза – зварювання буржуйок, ГО «Команда Войцехівського», ГО «Координаційний комітет сприяння обороні України» разом із Вячеславом Назаренком, ГО «Сила Надії», «ЗолоHelp», «НВР «Холодний яр», Ольга Сергієнко і Тетяна Король, Стас Шабрін, Олексій Васильченко (Піщане), команда золотоніських освітян – продуктові набори, сітки; колектив професійного ліцею, міська бібліотека (Людмила Безкровна) та бібліотека для дорослих і дітей (Галина Безкровна) – сітки, хухи, в’язані шкарпетки; школярки – Настя Соколенко, Софія Гавриленко, Віолетта Возна, Аня Шабалкіна; деньгівські дівчатка-кулінарки Настя Шкіліберда і Катя Блажко, Арсеній Кипич, котрий навчився грати Гімн на баяні, Юрій Скорик, Ольга Чурута, Володимир Магайський… - цей перелік золотонісців, котрі протягом 10 місяців повномасштабного вторгнення своїм пріоритетом ставлять власну безкорисливість, - нескінченний.
Його можна доповнити тими, хто з перших днів війни став донором, хто скромно і систематично донатить на потреби ЗСУ з кожної зарплати чи пенсії, хто під час знеструмлення в’яже вдома шкарпетки і несе їх волонтерам, хто крутить картон і збирає бляшанки для окопних свічок…
Таких сотні. Мама загиблого Назара Крупки – Тамара згуртувала коробівських жінок для волонтерства. Пенсіонер з вул. Гоголя, котрий щомісяця з пенсії перераховує 1 тисячу гривень на Армію. Нас об’єднало спільне горе і біль втрат. Але не зламало! Ми перетворилися на місто укриттів, підвалів, буржуйок, пунктів незламності, генераторів, дров, запасів води у баклажках, лайфаків!
Проте у нас – безліч приводів для гордості! Ми пишаємося, що змогли за 12 хвилин завантажити перші 20 тонн гуманітарної допомоги на Харківщину, що після звільнення Бучі та Ірпеня продуктові обози із Золотоноші-Кропивни-Благодатного були зібрані за кілька годин, що наші комунальні служби, попри перебої з пальним, не згорнули господарський фронт, що наші енергетики за всяку ціну забезпечують нас електроенергією, що наші аграрії виростили і зібрали урожай – маємо сьогодні хліб і до хліба, що усі підприємства міста перелаштувалися на нові графіки роботи, але не згорнули виробництво, що наші вчителі змогли налагодити нові форми навчання і діти можуть отримувати знання навіть у цей воєнний рік!
Незважаючи на повітряні тривоги, введений воєнний стан, мобілізацію – ми продовжували жити і працювати. 2022 – ий запам’ятається роком, коли у Золотоноші відбулася дерусифікація вулиць, з полону повернулися Марина Голінько, Олександр Гончар та Володимир Яценко, у Кропивні – відкриття Меморіалу Незалежності, у басейні пройшов перший відкритий турнір з плавання, на вул. Баха з’явився 200-метровий тротуар, відремонтовано частину колектора та здійснено поточний ремонт 16 вулиць. Особисто для «Златокраян» - це рік, коли ми започаткували благодійно-просвітницьку місію, не виключаючи донорство нашої команди і донати на ЗСУ.
У нас є – приводи для гордості. Подякуємо за це великому і трагічному 2022-му. І продовжуємо волонтерити ще з більшим завзяттям і вірою, що 2023 рік – стане роком нашої спільної і вистражданої Перемоги!
